На площі Героїв Майдану у Шумську вкотре відбулася мирна акція на підтримку безвісти зниклих та військовополонених.
Учасники акції об’єдналися заради тих, на кого щодня чекають удома. За кожним іменем – чиясь найдорожча людина, яка живе надією та чекає звістки.
Захід розпочався з хвилини мовчання та вшанування пам’яті усіх захисників і захисниць України, які віддали своє життя за нашу свободу та незалежність.
Благочинний Шумського благочиння Миколай Бабій звершив спільну молитву за наших захисників, які перебувають у полоні, та за тих, чия доля наразі невідома.
«Сьогодні дійсно важливо не мовчати»
— Дорогі родини наших Героїв! Сьогодні дійсно важливо не мовчати. Сьогодні ми разом з вами звертаємося до Бога, щоби наші Герої, а ваші рідні, повернулися додому. Хочемо дочекатися цієї хвилини, щоб кожен, хто в полоні, хто зник безвісти, повернувся до своїх домівок, — зазначив міський голова Вадим Боярський.
На площі організували інсталяцію: військова форма рідних людей, їхні фотографії та імена.
Це одяг, у якому вони мають повернутися додому, обійняти своїх близьких. Саме такою була символіка цієї інсталяції – нагадати про людей, яких чекають їхні родини, і про мрію, щоб вони знову переступили поріг рідного дому.
Під час акції рідні ділилися своїми особистими історіями. Вони говорили про своїх найдорожчих людей, згадували їх, розповідали про життя до війни та про те, як змінилося все після звістки про зникнення.
Найболючіше чекати – не маючи відповіді. Чекати дзвінка, повідомлення, будь-якої звістки. Чекати, коли відчиняться двері й рідна людина нарешті переступить поріг дому.
«Я чекаю свого тата додому»
Донька безвісти зниклого воїна Ірина Грицаюк розповіла про найзаповітніше – вона чекає свого тата додому, чекає на звістку про нього. Внучка Настя теж говорила про свого дідуся, якого їй так не вистачає і якого вона хоче обійняти.
Для дітей очікування рідної людини має особливий біль. Вони так само живуть надією на зустріч, мріють почути голос, побачити знайоме обличчя та нарешті обійняти того, кого так довго немає поруч.
Любов Ткачук чекає свого коханого Олександра, який є її життям, її серцем, її надійним плечем. Вона поділилася своєю історією та розповіла про те, як живе в очікуванні найдорожчої людини.
«Я живу надією, що мій син зателефонує»
Кожна дитина для своєї матері є найдорожчою. І багато матерів борються за своїх дітей, які перебувають у невідомості, які очікують їхнього повернення з полону.
У Валі Данилюк син Тарас зник у лютому цього року. Рідні не знають, де він. І саме ця невідомість найбільше турбує її як маму.
Вона живе надією, що її син зателефонує і скаже: «Я живий». Під час акції жінка продекламувала вірш, написаний для її Тараса.
45 місяців чекає свого сина Віра Матлак. Вона теж продекламувала вірш, який був написаний для мирної акції «Бахмут. Незламні імена».
Це вірш про військову долю її сина, але він описує долю усіх рідних, які чекають своїх синів – тих, хто безвісти зник або перебуває у військовому полоні, – і мріють про їхнє повернення додому живими.
«Не втрачати віри і боротися до кінця»
Висловити свою підтримку родинам українських захисників прийшли учні Малоборовицької гімназії з Білогірщини, щоб стати голосом рідних безвісти зниклих, полонених та цивільних захисників.
Їхня присутність на акції – ще одне нагадування про те, що родини не повинні залишатися наодинці зі своїм болем і очікуванням.
25 місяців жила з великою вірою і надією в серці Оксана Супрунюк. Кожного дня вона шукала хоча б якусь звісточку про свого чоловіка. І вірила – він обов’язково повернеться живим.
Та у її випадку дива не сталося. Як каже Оксана, «я програла цю війну», і це найстрашніше.
Тож під час акції вона просила підтримати петицію про її чоловіка Павла. Для неї це пам’ять про нього та усіх тих, хто поклав своє життя за нашу державу.
Оксана Супрунюк подякувала громаді за підтримку, а також звернулася до родин безвісти зниклих та полонених військовослужбовців із проханням не втрачати віри та боротися до кінця.
Бо очікування для цих родин не припиняється. Вони продовжують шукати інформацію, говорити про своїх рідних, нагадувати про них і вірити, що одного дня зможуть знову зустріти їх удома.
Під час акції діяла благодійна скринька. Кошти, які вдалося зібрати, передадуть для 16-ї окремої бригади армійської авіації.
Мирна акція на площі Героїв Майдану вкотре стала можливістю для родин сказати про найважливіше – вони чекають. Чекають своїх синів, чоловіків, батьків, коханих і рідних. І хочуть, щоб про них пам’ятали, говорили та допомагали повертати їх додому.
