Здавалося б, що найбільшим захопленням суражчанки Ірини Шевчук є вишивка – нитками, бісером. А нещодавно у її житті з’явилося нове вподобання – випічка. Жінка створює торти, які хочеться не лише скуштувати, а й розглядати, адже кожен із них – наче вишитий на полотні. Це історія суражчанки Ірини Шевчук, для якої улюблена справа стала ще й способом робити добро.
Від першого торта – до улюбленої справи
Коли я зателефонувала ввечері до пані Ірини, вона саме займалася улюбленою справою – пекла пляцки. Каже, що випічка для неї – це не лише захоплення, а й можливість відпочити після роботи, переключитися та не думати про зайве.
– Я так розважаюся, відпочиваю від роботи, щоб думки різні в голову не лізли, – зізнається Ірина.
Її торти – це не просто солодощі до свят. За кожним замовленням стоять праця, час, недоспані ночі та велике бажання працювати.
Почалося ж усе близько трьох років тому. Тоді чоловік Ірини виходив на пенсію, і для цієї події потрібно було підготувати солодкий стіл. Жінка вирішила не купувати готові десерти, а спробувати спекти їх сама. І вдалося.
– Не дуже я й переробляюся біля випічки, – каже жінка. – Печу не багато, бо не дуже вистачає часу. А зараз працюю більше на замовлення.
Смак домашньої випічки
Пригадує Ірина, що колись пекла прості торти – звичайні домашні пляцки, перемащені згущеним молоком. Та й любов до випічки, схоже, успадкувала від мами.
Її мама, коли була молодою, також випікала солодощі. Тож запах свіжої домашньої випічки для Ірини – це ще й частинка дитячих спогадів.
Коли жінка почала випробовувати нові рецепти, першими дегустаторами стали її колеги по роботі.
Спробували, оцінили – а згодом почали замовляти солодощі вже для власних свят і днів народження.
Так поступово звичайне захоплення перетворилося на справу, якою Ірина займається й сьогодні.
Рецепти зараз шукає у соціальних мережах. Їй імпонують рецепти Лілії Цвіт та Лесі Кравецької. Але жоден із них не потрапляє одразу до клієнтів – спочатку майстриня сама його випробовує.
– Я люблю, коли хтось їсть мої солодощі, люблю когось пригостити, – каже Ірина.
До продуктів Ірина ставиться прискіпливо. Випікає торти на маслі, маргарину чи спреду не використовує, бо, каже, відчуває його у тісті.
Куплені торти теж не дуже любить. Переконана: навіть найпростіший домашній десерт може бути надзвичайно смачним.
– Самий простий домашній торт – спечені сухі коржі, перемащені сметаною – він настільки буде добрим, – говорить жінка.
Серед улюблених пляцків Ірини – «Очі цариці», «Чудо на яйцях», «П’яна слива», різні види сирників та інші домашні смаколики.
Випікає майстриня одразу кілька видів тортів і пропонує своєрідні мікси, щоб замовники могли спробувати різні смаки.
Щоправда, додає: сьогодні хороший торт – задоволення не з дешевих, адже якісні продукти коштують недешево.
Буває й так, що клієнти самі запитують Ірину, чи зможе вона спекти певний торт. І вона погоджується.
30 кілограмів солодкого замовлення
Одне з найбільших замовлень, яке нещодавно виконала Ірина, було для весілля. Загалом вона приготувала 30 кілограмів випічки – 12 тортів.
На таку кількість солодощів знадобилося два дні роботи.
Звичайно, такі великі замовлення потребують не лише продуктів, а й чимало часу, терпіння та організації. Але Ірина до цього ставиться спокійно – їй подобається сам процес.
Для неї важливо, щоб готовий торт приносив задоволення не лише тому, хто його замовив, а й тим, хто сидітиме за святковим столом.
Солодощі допомагають робити добро
Для Ірини випічка має ще одне важливе значення. Вона допомагає відволіктися від тривожних думок, особливо тепер, коли в країні війна.
Та найцінніше – своє захоплення жінка спрямовує і на добрі справи. Нещодавно Ірина Шевчук передала на благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ чотири торти, вагою приблизно по три кілограми кожен. Долучається й до інших благодійних справ у громаді.
Тобто її праця може приносити користь не лише тим, хто ласує домашніми солодощами, а й тим, заради кого організовують благодійні заходи.
І в цьому, мабуть, особлива цінність її захоплення: те, що починалося як спосіб відпочити та спробувати щось нове, поступово стало можливістю підтримувати інших.
Особливо це відчувається зараз, у час війни, коли донатити важливо.
Узимку знову візьметься за голку
Випічка нині займає чимало часу Ірини, однак про своє попереднє захоплення вона не забула. Взимку планує знову взятися за вишивання – справу, яка колись була невід’ємною частиною її життя.
Можливо, у цьому і є справжній талант – не просто вміти щось робити руками, а вміти вкладати у свою працю добро, любов і частинку себе.
Бо кожен її торт – це не лише смачний подарунок. Це ще й маленький внесок у велику добру справу.
Коли талант поєднується із щирим серцем, народжується щось набагато більше, ніж смачний десерт. Народжується добро, яким хочеться ділитися – і яке неодмінно повертається.
