Підлітковий вік часто стає періодом конфліктів у родині. Дитина може різко відповідати батькам, вимагати більше особистого простору, сперечатися через, здавалося б, звичні правила або реагувати криком на зауваження.
«Новини Шумщини» звернулися до психологині Шумської міської лікарні Ольги Машти, щоб з’ясувати, які зміни в поведінці є нормою, а які потребують додаткової уваги.
Коли починається підлітковий вік
Ольга Машта пояснює, що підлітковий вік зазвичай починається приблизно у 10–12 років і триває до 18 років, хоча конкретні зміни та їхній темп у кожної дитини можуть відрізнятися.
Цей період пов’язаний не лише з фізіологічними змінами. У підлітка змінюються емоції, стосунки з батьками та однолітками, а також з’являється сильніша потреба у самостійності.
Тому дратівливість, перепади настрою, бажання усамітнитися, суперечки з батьками чи різкість у спілкуванні можуть бути частиною нормального дорослішання.
За словами фахівчині, навіть фраза «Відчепіться від мене!» не обов’язково означає неповагу. Іноді за нею може стояти звичайне бажання мати власний простір.
Чи нормально, що підліток злиться
Злість сама по собі є нормальною емоцією. Підліток має право бути незадоволеним, сердитися та не погоджуватися з батьками.
«Але важливо розділяти емоцію і поведінку. Злитися можна, а от бити, ображати, погрожувати чи ламати речі – ні», – розповідає Ольга Машта.
За словами психологині, варто звернути увагу на ситуацію, якщо:
– агресія стає постійною або дуже сильною;
– дитина конфліктує практично з усіма;
– її поведінка починає заважати навчанню, спілкуванню чи життю родини.
Що може стояти за агресією
Ольга Машта пояснює, що агресивна поведінка не завжди є самостійною проблемою. Іноді вона сигналізує про те, що дитині складно впоратися з певною ситуацією.
Причиною можуть бути образа, страх, невпевненість, втома, проблеми з однолітками, булінг, труднощі в навчанні, перші романтичні переживання або відчуття надмірного контролю з боку батьків.
Підліток може ще не вміти словами пояснити, що з ним відбувається. Замість «мені страшно», «мені боляче» чи «я не справляюся» тоді з’являються крик, різкість або агресія.
Як реагувати батькам під час конфлікту
Перш за все, дорослим не варто відповідати агресією на агресію. Якщо підліток кричить, а батьки у відповідь підвищують голос ще сильніше, конфлікт, найімовірніше, лише загостриться.
Під час емоційної суперечки також не варто читати дитині довгі лекції. Психологиня радить говорити коротко й спокійно, наприклад: «Я бачу, що ти дуже злий. Я готова тебе вислухати, але ми поговоримо без крику й образ».
Якщо ситуація загострюється, краще зробити паузу і повернутися до розмови після того, як емоції вщухнуть.
Як встановлювати кордони
Прийняття емоцій підлітка не означає, що батьки мають дозволяти будь-яку поведінку.
Дитині важливо пояснювати різницю між правом на емоції та відповідальністю за власні дії: можна злитися, не погоджуватися або сказати, що щось не подобається, але не можна завдавати шкоди іншій людині, погрожувати чи ламати речі.
«Кордони – це не про тотальний контроль. Це про зрозумілі правила, які однаково діють завжди, а не тільки тоді, коли батьки роздратовані», – пояснює фахівчиня.
Чого батькам краще не робити
Психологиня радить не принижувати підлітка, не обзивати його, не порівнювати з іншими дітьми та не використовувати фрази на кшталт «ти невдячний», «з тебе нічого не виросте» або «от інші діти нормальні».
Також не варто застосовувати фізичні покарання. Вони не допомагають дитині навчитися справлятися зі злістю, натомість можуть закріплювати уявлення, що силу можна застосовувати до іншого.
Водночас і повністю ігнорувати агресивну поведінку в надії, що вона мине сама, не варто.
Коли варто звернутися до психолога
Насторожити батьків мають сильна або постійна агресія, бійки, погрози, руйнування речей, самоушкодження, різке погіршення навчання, ізоляція від друзів і родини, а також тривалі й виражені зміни настрою.
Але звертатися до психолога можна й раніше – не обов’язково чекати критичної ситуації. Якщо батьки не розуміють, що відбувається з дитиною, або відчувають, що самостійно вже не справляються з конфліктами, цього достатньо, щоб попросити про допомогу.
«Психолог не для того, щоб шукати «винних» чи говорити батькам, що вони погані. Наше завдання – зрозуміти, що стоїть за поведінкою дитини і як допомогти їй та всій родині», – пояснює фахівчиня.
За її словами, за агресією дуже часто стоїть не «погана дитина», а дитина, якій складно. Тому завдання дорослих – не виправдовувати агресивну поведінку, а допомогти підлітку навчитися справлятися зі своїми емоціями так, щоб не завдавати шкоди собі та іншим.
Вікторія РУДЗІНСЬКА
