У бабусиному з дідусем затишному обійсті мешкає шумчанка Олеся Шандрук. Вони, після повернення із Сибіру, куди були вивезені, звили гніздечко у Шумську.
Народилася Олеся на острові Сахалін. Батьки дівчини поїхали туди жити. Думали, назавжди, але оскільки мамі не підійшов клімат, то змушені були повернутися на батьківщину. У 1999 році приїхала разом з батьками в Україну.
Дівчина – з двійнят, має ще брата, а також старшу сестру. У 2002 році Олеся закінчила 9-ий клас Шумського НВК і вирішила вступити у Кременецький педінститут на спеціальність «Образотворче мистецтво», а брат закінчував 11 класів, адже важко було навчати двох студентів одночасно.
Олеся любила малювати з дитинства, хоча, як зізнається, мріяла бути відомим спортсменом.
– Коли я була маленькою, то вчителька малювання сміялася з моїх робіт, – ділиться спогадами Олеся. – Я намалювала портрет дядька з вусами, які ніби з носа виросли, бо в малому віці думала, що вуса ростуть з носа. То вчителька казала, що з мене художника не буде. Коли навчалася, то теж не сильно проявляла свій талант. Вже у дорослішому віці я відкрилася.
А дар до малювання отримала у спадок від тата Володимира (на жаль, нині покійний), який, хоч і не був художником, та мав до цього дар. Красується його альбом з армії, дуже гарно розмальований. На тканині, на платочках творив різні мультиплікації. А ще – мав золоті руки, був зварювальником.
– Напевне, швидше за все, цей талант у мене від тата, – каже Олеся. – А ще дружу з молотком, болгаркою, дрелькою, тобто, з усіма інструментами. Тільки не освоїла ази зварювальника (сміється – авт.).
Зараз Олеся дуже вдало малює портрети. Перший створила три роки тому – сестра попросила її намалювати портрет сина. І все вийшло.
– Навіть не думала, що малюватиму портрети, ніколи цим не займалася, – ділиться художниця. – Потім я вирішила намалювати свого сина, дочку, зрештою, і себе. Виставила у соцмережі. Шумчани побачили і почали замовляти портрети для себе, друзів, знайомих.
А робить це олівцем або ручкою. Хоча малює будь-якими фарбами. Вдаються роботи і маслом, і аквареллю, і олівцем.
Людину малювати складно. Тому ніколи за це не бралася. Не була упевненою у тому, що вийде. Але – помилялася. Як зізнається, найскладніше малювати губи, тут дуже багато нервових закінчень, потрібно правильно передати міміку.
– Буквально міліметр вліво чи вправо, і портрет буде не схожим, – каже Олеся. – Тобто, це ще і ювелірна робота.
А недавно художниці замовили портрет маслом, який поїхав за кордон. Спробувала – і теж вийшло.
Жінка любить малювати щось сучасне. А ось творення пейзажів – не її. Переважно малює на замовлення.
Хвилюється, аби догодити клієнту. Любить творити у тиші, спокої, налаштовує себе на відповідний лад. Спочатку дивиться на фото, вивчає людину, пробує розпізнати її характер. Тоді бере до рук олівець. Починає малювати портрет з очей. За 5-7 годин виходить тільки одне обличчя, а може навіть зайняти і до 9-ти годин, все залежить від складності міміки.
Нещодавно жінка почала малювати шаржі. До вподоби їй переглядати відеоролики про те, хто, як і що малює. І думає, таке можна було б і самій спробувати.
А ще Олеся любить шити, хоча ніде цьому не навчалася. На око робить викройки, каже, що навіть мірки не знімає. Захоплюється фотографуванням.
Коли мешкали з батьками на Сахаліні, то там не було храму. Проте, як приїхали в Україну, їй тоді було тринадцять років, то бабуся з дідусем брали з собою до церкви. Згодом дівчину попросили співати у хорі, бо там мало було молоді. Сподобалося. Ось уже четвертий рік жінка співає у церковному хорі, прославляючи Господа. У храмі завжди розвішує рушники, Олесю жартома називають церковним дизайнером. Але жінка каже, що це для неї – приємна ноша.
Декілька разів художниця безкоштовно давала уроки мистецтва у школі. Навчала цьому і вдома тих, хто мав таке бажання. А ось у планах Олесі – відкрити школу мистецтв.
Хист до малювання мають і діти. Син Владик має своє бачення на малюнок, творить хаотично, і це дуже цікаво. Донечка Аня до малювання ставиться дуже трепетно, малює акуратно, заштриховує.
Як зізнається Олеся, це початок її діяльності. А надихають, дають поштовх до цього виду мистецтва позитивні коментарі у соцмережах. Малює у стилі реалізму, тобто, так, як є, не придумує і не додає щось своє. Проте хоче спробувати себе у різних стилях мистецтва, таких, як сюрреалізм, символізм, абстракція, жанрові, натюрморт, живопис, графіка, 3D.
Творчій шумчанці подобається талановитий вуличний художник із Голландії Леон Кір, який малює неймовірно реалістичні 3D-картини. У нього всі картини зі смислом, їх можна побачити навіть на асфальті – у Німеччині, Франції, Америці, Італії, Риму і рідній Аргентині. А ще дуже хоче відвідати виставку талановитого художника Івана Марчука, на якого слід рівнятися.
