Мешканка Бірок Інна Петрук твердо переконана – зараз такий час, що кожен і кожна з нас має допомагати армії. Наші воїни боронять Україну на передовій. Вони стоять проти ворога і щодня наближають нашу Перемогу.
Тому тут, у тилу, ми не можемо заспокоюватися і робити вигляд, що нас це не стосується, що війна далеко, і ми спокійно можемо жити власними проблемами.
До волонтерства мають долучатися усі. Допомагати, хто чим може. Українські захисники та захисниці відчувають нашу підтримку, вона для них дуже важлива. І ми не маємо права про це забувати.
– Мені було б дуже соромно, якби я нічого не робила для нашої Перемоги. Не можна сидіти, склавши руки, коли солдатам потрібна підтримка. Кожен має робити свій вклад у спільну справу, допомагати, хто чим може, – переконана Інна Петрук.
Жінка з перших днів повномасштабного вторгнення, разом зі своєю сім’єю, долучається до різних благодійних акцій, які організовують у їхньому селі заради фронту і Перемоги.
А в Бірках та Соснівці, які входять до одного старостату, і справді роблять дуже багато. Днями уже організували волонтерський центр і нарощують обсяги своєї діяльності. Ми поспілкувалися з людьми, які є ідейними натхненниками такої справи, і розповімо про це у наступному номері газети.
Інна Петрук, разом із сім’єю, не просто долучається до збору коштів чи продуктів. Як тільки чує про якусь потребу і розуміє, що вона може допомогти, відразу відгукується на це.
Як ось на звернення учасників Пластової домівки, які отримали тканину і запропонували пошити одяг для потреб військового госпіталю. Тканину передали з Польщі, потрібні були швачки, які виконають цю роботу. Інна одна із перших прийшла на допомогу. Вона шила шорти, кроїла футболки, які дошивали інші жінки та працівниці швейної фабрики.
До слова, Інна спеціально не навчалася швейної справи, каже, що – самоучка. За шиття береться, коли є час чи хтось попросить.
– Коли почула, що потрібен одяг для наших солдатів, які лікуються, відразу згодилася шити. Адже вони воюють за нас, за мир в Україні, тому ми повинні знаходити час, щоб підтримувати їх, – переконана Інна Петрук.
Якось до жінки зателефонувала її подруга Аня Гура і повідомила, що має піксельну тканину. Запитала, чи не зможе Інна пошити військову форму, адже у ній постійно є потреба. Не задумуючись, згодилася.
Але потрібні були зразки для цього, щоб правильно викроїти. Знайшли таке у Кременці, та їм відмовили надавати лекала, а в іншому місці за них запросили аж п’ять тисяч гривень. Обурило, адже ці кошти можна спрямувати на інші благодійні цілі. І тоді Інна знайшла вихід – взяла військові штани, поторочила їх. І за тими зразками почала кроїти, а потім – шити. І все вдалося. Тоді за власні кошти докупила тканини і пошила ще й футболки для військових.
Інна Петрук каже, що і далі долучатиметься до різних благодійних заходів задля миру в Україні. І знаходитиме для цього час. А його у селі не так багато, бо ж господарка, городи. А ще Інна з чоловіком виховують трьох діток. Мають семирічну донечку Олександру та маленьку Іларію, якій виповнився рік і п’ять місяців. Так склалися обставини, що Інна взяла опікунство над своєю одинадцятирічною сестричкою. Дівчинка тепер проживає разом з Інною та її родиною. Тому – у сім’ї троє діток, і всі потребують догляду.
– Дуже допомагає свекруха, особливо – з дітьми, а також братова, – розповідає Інна. – Я коли чую про погані стосунки свекрух та невісток, не можу цього зрозуміти, бо у нас вони хороші, є підтримка, – ділиться сімейними таємницями Інна. – Посадили трохи малини, то ж коли, разом і з старшими дівчатками ідемо її збирати, свекруха завжди доглядає маленьку Іларію. Часом люди кажуть, що ви усе в роботі, щось шукаєте, заробляєте. Але ж для того, аби щось мати, потрібно старатися і трудитися. Тим більше, коли підростає троє діток. А так і для себе буде, і комусь допомогти нагода випаде. Особливо – для фронту та нашої Перемоги.
Чоловік Інни зараз не вдома. Але жінка розповідає, що як тільки є така потреба, він постійно передає кошти для армії. Ось у селі збиралися на автомобіль для військових, то вони долучалися, на інші потреби здавали.
– Будемо допомагати, доки не відвоюємо Україну, доки наші захисники і захисниці не виженуть окупанта з української землі. Бо у єдності та підтримці – наша найсильніша зброя, – переконана Інна Петрук, яка своїм власним прикладом дає іншим розуміння того, наскільки важлива наша боротьба не тільки на фронті, а й у тилу.
