Пам’ятну дошку на будівлі ДНЗ «Шумське ПТУ» відкрили сьогодні у Шумській громаді. Саме у цьому приміщенні знаходилася школа, де працював відомий учитель, етнограф, археолог, фотограф, краєзнавець, учасник національно-визвольних змагань 1917-1921р.р., член товариства «Просвіта» Віктор Данилевич. Таку урочисту місію доручили родичам видатного земляка – шумчанам Олегу Паламару та Світлані Полуяктовій.
Організаторами заходу виступили ГО «Меморіал Південна Волинь», Відокремлений підрозділ молодіжної організації Пласт – НСОУ «Станиця Шумськ» за підтримки Шумська міська рада.
Особлива подяка підприємцю, волонтеру, учаснику АТО Валерію Собчуку (Ланівці), який виготовив дошку за власний кошт.
Усіх Героїв, які полягли у боротьбі за Україну, учасники заходу вшанували хвилиною мовчання. Благочинний Шумського благочиння ПЦУ о.Миколай відправив панахиду та освятив пам’ятну дошку.
– Хто не пам’ятає свого минулого, той позбавлений майбутнього – ці слова ми чуємо дуже часто, але не завжди робимо з них висновки. Кожен з нас прийшов сюди, щоб вшанувати пам’ять, згадати працю, якою прославився саме наш Віктор Данилевич. Прийшов для того, щоб згадати інших Героїв, видатних постатей нашого краю, і пам’ять про них передати наступним поколінням, – з такими словами звернувся о.Миколай до усіх присутніх.
Про історичну постать Віктора Данилевича цікаво та дохідливо розповіла учителька історії Шумського ліцею Лариса Приймич.
Зі спогадів рідних та земляків дізнаємося про те, якою щирою, надзвичайно інтелігентною, культурною, освіченою людиною був Віктор Данилевич.
– Він прикладав максимум зусиль для того, щоб ми мали можливість вивчати історію народу, минувшину Шумщини, – зазначила його родичка Світлана Полуяктова. – Віктор Данилевич поплатився своєю свободою, своїм здоров’ям заради того, щоб зберегти ідею про вільну, незалежну Україну. Бути вільним та незалежним, знати свою історію та Героїв. Він жив за принципом, який і передає нам, жителям Шумщини – знати та вивчати історію свого народу. Віктор Климентійович заповів нам любити свою Батьківщину, робити все для того, щоб вона процвітала.
На відкриття та освічення пам’ятної дошки запросили ще одну родичку Ларису Зелінську, яка проживає у Кременці. Вона є невісткою сестри Віктора Данилевича. Вона не змогла приїхати, але просила озвучити кілька речень, які написала. Це зробила Олена Ходюк:
– Уклінно дякую, від імені родини Данилевичів, за увіковічення світлої пам’яті вашого краянина, скромного вчителя, патріота України, який життям доводив своїм учням, а, згодом, дітям, внукам і правнукам, те, що найбільшою цінністю людини є любов до рідного краю, до Батьківщини, рідної мови. Віктор Данилевич глибоко вивчав історію рідного народу, культуру і літературу. Його великою зацікавленістю були також археологія, краєзнавство, етнографія. Нелегкою була доля родинного дерева Данилевичів. У ній, як у краплі сльози, відбилася доля України, понівечена більшовизмом.
– Сьогодні ми творимо історію. Хтось згадає, хтось напише про те, що сьогодні було відкрито пам’ятну дошку Віктору Данилевичу. Радіє серце, що стіни закладу слугують для того, аби тут творилася історія для майбутніх поколінь. Щоб наші діти й ми, шумчани, знали правдиву історію. У Віктора Климентійовча була зброя – знання, віра в Бога і Україна. У такому дусі він виховав багато людей, які розповсюджували його їх, розповідали про його любов до України, – зазначив під час виступу на відкритті пам’ятної дошки міський голова Вадим Боярський.
Трохи фактів про Віктора Данилевича
Народився Віктор Данилевич у с. Тилявка Шумського району 28 червня 1898 року. Батько був священником. У сім’ї зростали четверо братів і сестра – усі стали освіченими людьми. Віктор навчався у Житомирській духовній семінарії. Після закінчення у 1918 році загальноосвітнього класу у Житомирській духовній семінарії поїхав в Одесу, де вступив в університет, в якому провчився два семестри. Потім залишив навчання і поїхав додому в с.Тилявка. Там він із 1920 року працював учителем. У 1925 році у Шумську в польській семінарії став викладати українську мову.
Спогади про Віктора Данилевича, якими поділилася племінниця його дружини Марія Паламар, записав журналіст і письменник Ігор Фарина (стаття «Зникла колекція»). У ній автор розповідає про етнографічну колекцію, найкращу на Волині ( за визначенням Цинкаловського ), яка зникла. В архівній справі КДБ про неї зовсім не згадується. Її немає серед опису конфіскованих особистих речей. Ймовірно, колекція викрадена окупантами і вивезена до росії, як незчисленно багато інших реліквій, які належать Україні. Грабування історичних та культурних цінностей продовжується і сьогодні. Ми є свідками того, як росіяни з окупованих територій вивозять археологічні знахідки, руйнують пам’ятки, намагаючись знищити українців на генетичному рівні, забравши пам’ять. Завдяки таким людям, як Віктор Данилевич, Україна вистояла у ХХ столітті та залишається незнищенною, адже нащадки мають із кого брати приклад стійкості у боротьбі.
У цій архівній справі є згадка про те, що Віктор Данилевич у 1943 році (травень, червень, липень, серпень) працював у Кременецькому краєзнавчому музеї співробітником, що свідчить про його поглиблений інтерес та ґрунтовні знання історії України.
Саме в студентські роки він проймається українськими ідеями, глибоко вивчає історію рідного народу, його літературу. Українська революція захопила молодь ідеєю відродження нації. Ймовірно (за спогадами), буремні події привели Віктора Данилевича у ряди Армії УНР. Діяч вступив у ряди Українських Січових Стрільців під командою полковника Євгена Коновальця, загони яких стояли в Шумську в 1919 році. За спогадами, він був хорунжим.
Належав до «Просвіти», що діяла на той час у Шумську. Читав лекції на теми: «Значення Просвіти» та «Історія тризуба». Був звинувачений радянськими окупантами за активну позицію під час мітингу в липні 1941 року, який тоді називали святом «Незалежності України» або святом «Визволення України». На нього зібралося до півтори тисячі людей із Шумського району. Віктор Климентійович під час допиту визнав, що виступив тоді перед людьми разом з іншими патріотами.
Отримав він за свою принципову позицію, якій не зраджував за жодних обставин, 10 років ув’язнення і 5 років таборів із конфіскацією майна. Це лише за те, що один раз ( так написано у справі ) виступив на мітингу в 1941 році, де закликав до боротьби за самостійність України та прочитав дві лекції на зборах «Просвіти».
Реабілітували Віктора Данилевича у 1990 році посмертно. Додому він так і не повернувся. Згинув там на засланні і його син. Повернулася у м.Шумськ лише його дружина Таїсія.
Захоплювався Віктор Данилевич фотографією. У справі КДБ збереглося кілька світлин. На одній із них солдат у німецькій формі. На звороті пояснення фотографа, що це перекладач, напевно, той, який врятував Віктора Данилевича від німецького полону.
Та найбільше його знали сучасники як учителя. Згадують Віктора Климентійовича доброю і порядною людиною, який не лише турбувався про знання учнів, а й про те, щоб діти з бідних родин були нагодовані. Водив на кухню випити молока. Двері його дому були також відчиненими для малих відвідувачів. Заохочував батьків віддавати дітей до школи, пояснюючи їм важливість освіти.
