Великодедеркальська територіальна громада – одна із найменших на Тернопіллі. Попри це, тут доволі розвинена інфраструктура, діє чимало закладів – три одинадцятирічки та стільки ж дев’ятирічок, музична та спортивна школи, дитячий садок, комунальне підприємство, лікарня, центри надання соціальних та адміністративних послуг, агропідприємства.
Як з усім цим дають раду? Які резерви шукають для того, аби збільшувати дохідну частину бюджету, та з якими проблемами стикаються? Про це наша розмова з головою громади Юрієм Панасюком.
– Юрію Валентиновичу, якщо проаналізувати життєдіяльність громади за останні три роки в умовах повномасштабного вторгнення, то яким був кожен із них?
– Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, було важко, адже ніхто не знав, чого чекати далі, багато підприємств не так активно працювали та не вчасно сплачували податки. Діяльність громади багато в чому була спрямована на надання допомоги військовим. Ми отримували звернення, запити, і старалися їх задовольнити.
На кінець року та протягом 2023-го робота підприємств, підприємців трохи активізувалася, податки вони сплачували вчасно та рівномірно.
– То ситуація покращилася?
– З одного боку – так, з іншого – вона зіграла з нами у злий жарт. З початку 2022 року процес сплати податків суттєво призупинився, особливо – з боку сільгосппідприємств, а ось в останні чотири місяці року вони їх сплатили за увесь попередній період.
А коли розраховували базову дотацію від держави, до уваги взяли якраз ці останні чотири місяці 2022-го та вісім місяців 2023 року – тоді податки уже надходили рівномірно. І склалося так, що при реальних 16 мільйонів податку на доходи фізичних осіб до розрахунку взяли 25 мільйонів.
Крім того, ми отримали разовий платіж від агропідприємства «Ленд-прайд» (як податок за сплату позики, яку підприємство брало у Німеччині) та від «Контінентал фармерз груп» (ПДФО від виплати орендодавцям бонусів за переукладення договорів оренди). І це вплинуло на розрахунок, хоча то не постійні платежі, а разові. Оскільки діє певний коефіцієнт на одного мешканця, то він вийшов таким, що наша громада залишилася без базової дотації на 2024 рік, тому довелося розраховувати тільки на власні доходи.
– І як ви справилися у такій ситуації? Не маєте боргів на кінець року?
– Так, ми провели велику роботу, щоб збільшити власні надходження та закінчити бюджетний рік без боргів.
Колектив працівників Великодедеркальської сільської ради
– Можете конкретніше розповісти, які саме заходи для цього здійснили?
– Спершу ми скоротили видатки по усіх незахищених статтях, тобто таких, що не стосуються заробітної плати та енергоносіїв. Відклали на потім реалізацію запланованих заходів у селах громади. Також зняли надбавки для працівників апарату сільської ради – заробітні плати у нас і так невисокі, це можна перевірити у деклараціях. А зараз люди фактично працюють на мінімалку.
Наступний крок – ми взялися за земельні питання. На території нашої громади є багато площ, які ще раніше віддала в оренду обласна адміністрація. Плата за них була низькою та різнилася, залежно від грошової оцінки. Ми підвищили плату – мінімально вона склала 12 тисяч гривень за гектар, і почали виставляти комунальні землі на аукціони. Скажімо, за результатами останнього нам вдалося віддати в оренду земельну площу за 27 тисяч гривень за гектар.
Земля має ціну – ми порахували, скільки аграрії в середньому заробляють на одному гектарі, тому такий тариф є цілком виправданим. Більшість з цим рішенням погодилися і згідні платити таку суму, а ми пролонговуємо їм договори-оренди. Хто ні – після закінчення терміну дії договору будемо виставляти ці земельні ділянки на аукціон.
Таким чином ми збільшили надходження, і цьогоріч громада функціонує суто за власні доходи.
– Скажіть, а яка галузь потребує найбільше видатків?
– Освіта. Адже оплата праці непедагогічних працівників відбувається за рахунок місцевого бюджету громади. Хоча й ПДФО із зарплат ця галузь сплачує найбільше.
Цьогоріч ми створили опорний заклад на базі Великих Дедеркал з двома філіями – у Садках та Шкроботівці. Маємо ще одинадцятирічки у Загайцях та Матвіївцях, також дев’ятирічку у Темногайцях.
Зараз суттєво поменшало учнів, і на наступний рік під питанням, чи будуть вони всі функціонувати, особливо важка ситуація по Садках.
Та якщо доведеться закривати школи, я хочу бути впевненим у тому, що зможу пообіцяти батькам якісне підвезення їхніх дітей. Наразі є питання.
Адже потрібні асфальтовані дороги та необхідна кількість шкільних автобусів. Зараз у нас їх три, а потрібно хоча б 5, аби чотири функціонували щодня, а один був у запасі. Бо коли у нас ламається автобус, підвезення дітей просто зривається, і це негативно впливає на навчальний процес.
Згідно із нормами, які виписала держава, у наступному році у нашій громаді не буде одинадцятирічок.
Навіть для Великодедеркальського ЗЗСО ми не змогли добитися статусу ліцею, хоча він найбільший за чисельністю сільський освітній заклад.
Для того, щоб був ліцей, потрібно мати по 2 десятих та одинадцятих класів. Зараз такого немає, оскільки багато учнів вступає в інші заклади після закінчення 9 класу.
– Інші заклади теж потребують чималих вкладень?
– Так, звичайно, адже у нас ще є спортивна та школа мистецтв, дитячий садок, витрати на утримання геріатричного відділення повністю на бюджеті громади, є інші видатки по різних сферах.
– І вони, напевно зростуть у 2025 році?
– Так, зростуть. Крім того, ми, швидше за все, будемо брати на своє утримання Великодедеркальську лікарню. Зараз вона має три пакети, укладених із Національною службою здоров’я України. Це – поліклінічне відділення, стоматологія та паліативна допомога. Таким маленьким сільським лікарням щоразу важче отримувати ці пакети від НСЗУ, бо проблемно виконати належні для цього норми. Ось, для прикладу, кадрове питання – зараз молоді лікарі стараються прилаштуватися у міських лікарнях, а в село ніхто не хоче йти. Також є вимоги щодо обладнання. Тому ми це питання уже проговорювали із головним лікарем, і з нового року будемо брати лікарню на своє утримання – хоча б тих лікарів, на послуги яких є найбільший попит, до яких звертаються пацієнти.
Крім того, Великодедеркальська лікарня – це два великих приміщення. Не важко здогадатися, що з ними станеться, якщо повністю закрити лікарню.
– Для збільшення видатків потрібно збільшувати доходи. Маєте резерв на 2025 рік?
– Продовжимо далі працювати по землях комунальної власності.
Також хочу навести лад із майновими паями колишніх колгоспів.
Свого часу ці майнові паї були викуплені. Ними користуються власники, провадять там діяльність. Але у реєстрі речових прав нерухомого майна вони не зареєстровані, а, отже – не платять податків. Бюджет громади від цього втрачає.
Я раніше збирав власників цих приміщень і просив зареєструвати їх. Часу для цього було достатньо, тому наступного року будемо діяти так: якщо право власності не зареєстроване, то ми будемо забирати ці приміщення, ставити на баланс громади та виставляти на аукціони.
На бізнес ніхто не збирається тиснути, але все має бути у правовому полі, а бюджет повинен отримувати надходження від цієї діяльності.
Маємо ріст по адміністративних послугах. Якщо на початках ми отримували від цього у межах ста тисяч гривень, то зараз доходимо до пів мільйона гривень.
– Багато громад зараз працює із грантовими програмами. Це хороша можливість реалізувати різні проєкти за рахунок донорських, благодійних коштів. Як у вас із цим справи?
– Дуже хочу, щоб такий напрямок у нас розвивався. Потрібна людина, яка цим буде займатися, їздити на навчання, писати грантові заявки. На жаль, у село мало хто хоче їхати, тим більше, що наразі ми не можемо запропонувати людині відповідної зарплати. Але про такий напрямок не забуваємо.
– На початку нашої розмови ви згадували про те, що у громаді набрав обертів волонтерський рух. А як справи зараз?
– Так, з повномасштабним вторгненням ця робота активізувалася. У громаду надходило багато гуманітарної допомоги, особливо – з-за кордону. На базі відділу освіти утворився пункт, де ми цю допомогу сортували, розподіляли і відправляли нашим військовим, видавали для внутрішньо переміщених осіб.
Дуже багато гуманітарної допомоги доставили з-за кордону наші земляки Олександр Шинкарук (на жаль, нині покійний) та Віктор Безух – він і зараз старається, якщо є така можливість, привезти гуманітарний вантаж.
На сьогодні ми збираємо та відправляємо допомогу за запитами мешканців нашої громади, які у лавах ЗСУ захищають Україну на фронті. Наших воїнів там є понад 300, і це велика кількість, зважаючи на чисельність населення Великодедеркальської ТГ та стосовно осіб мобілізаційного віку. Тому стараємося їх підтримувати.
Наша громада тісно співпрацює із львівським благодійним фондом «Єдність незламних». Звідти ми отримали чимало допомоги, особливо для геріатричного відділення.
– Нещодавно працівники органів місцевого самоврядування побували на сході України, щоб допомогти військовим. Знаю, що ви теж стали учасником цієї поїздки…
– Так, на Донеччину їздили я та староста Великозагайцівського старостинського округу Олег Кадлубенко. Ми, разом з іншими представниками громад, два тижні допомагали у будівництві фортифікаційних споруд для наших воїнів.
– Юрію Валентиновичу, що побажаєте мешканцям громади?
– Вірити в нашу Перемогу. Це головне. Вірити обов’язково у те, що малі громади будуть жити. І, звичайно, миру, бо це на сьогодні найбільше, що нам потрібно. Світлих, сонячних днів, працювати у своє задоволення, тоді людина буде отримувати позитив від роботи та мати від цього результат.
