Учора ми провели в останню земну дорогу нашого Олега. Відважного воїна, Героя, захисника, який загинув, виборюючи для нас Перемогу. Словами не передати того болю і розпачі, який пече у серцях рідних та близьких. Досі не віримо, що Олега немає – люблячого сина, коханого чоловіка, турботливого тата та дідуся, брата, племінника, дядька.
Жовква на Львівщині. На центральній площі напрочуд тихо і спокійно. У нестерпно голубому небі відбиває свої теплі промені сонце. Височіють храми, які, здається, хрестами дотягуються у самісіньке його серце. Рівно дванадцята година дня – про це сповіщає годинник на місцевій ратуші. Цю ідилію порушують звуки сирени. Лунає “Пливе кача” – на площу прямує траурний кортеж із тілом загиблого Героя Олега Омельчука. Тут відбулася церемонія прощання із відважним воїном, який поклав своє життя за Україну.
Олег Омельчук народився і виріс у Літовищах на Шумщині. Навчався у місцевій школі. У старших класах – у Залісцях. Згодом служив у війську, здобув спеціальність радіотелемайстра.
Доля розпорядилася так, що почав їздити на заробітки у Польщу. Понад двадцять років заробляв там на життя. У Польщі познайомився зі своєю Іванкою. Одружилися, і Олег пішов у зяті на Львівщину – у село Нова Скварява, що у Жовквівській громаді. Разом виховали доньку Іринку, раділи маленькій онучці.
Олег став опорою не лише для своєї сім’ї, а й для родини, друзів, односельців. Він постійно працював, навіть, коли приїжджав із Польщі, завжди не вистачало часу, бо старався допомогти усім, хто його просив.
У своїй проповіді священник новоскварявського храму говорив про те, що для села, для громади – це велика втрата. Бо куди не глянь, Олег доклав своїх працьовитих рук і світлого розуму, був добрим парафіянином.
Побудував у селі хату для своєї сім’ї. Боляче дивитися на добротне господарство – усе виплекане його руками. Тільки жити, радіти, спілкуватися із рідними, друзями…
Олег був найстаршим сином у багатодітній родині Омельчуків. Він дуже дорожив своїми братами – Віктором, Володимиром, Миколою та єдиною сестричкою Оксаною. Вони були настільки дружні та щирі у спілкуванні, що таке рідко коли зустрінеш. Надзвичайно працьовиті, постійно одне одному допомагали та підтримували.
– Олег дуже любив рідних, завжди радів зустрічам з ними, – розповідає дружина Іванка. – Якось казав мені: «Ось закінчиться війна, купимо собі машину, сядемо і поїдемо по всій родині. Подивимося, як хто живе, поспілкуємося. Не буде вже цього… Немає мого Олега».
– Олег дуже багато працював, усе часу йому не вистачало. Приїде із Польщі, каже, тому те треба зробити, тому ще щось. Про всіх дбав, за всіх хвилювався, – каже тато загиблого Героя Кузьма Зосимович.
– Олег прийшов у наше село у зяті, але став тут своїм, – розповідає мешканка Нової Скваряви. – Спитайте будь-кого, ніхто про нього й слова поганого не скаже. Тільки добрі відгуки. Настільки він був хорошим. У селі чоловіка поважали.
11 березня 2022 року Олега Омельчука мобілізували до війська. З листопада того ж року він постійно знаходився на передових позиціях – на нулю. Рідним телефонував і заспокоював – усе добре. І лише Бог бачив, що довелося пережити Олегові на полі бою разом із побратимами. Лише один раз приходив у відпустку – у лютому цього року. Нещодавно телефонував і казав, що мають завдання звільнити село поблизу Оріхового. Після цього їм обіцяли ротацію на 2-3 місяці. Як чекав цього дня, надіявся побачити та обійняти рідних. А сталося по-іншому: 11 липня 2023 року 45-річний Олег Омельчук загинув, виконуючи бойове завдання.
Важко було проводжати його в останню земну дорогу. Здається, що усе село прийшло, аби проститися з Героєм. Поховали Олега на Львівщині, у Новій Скваряві, де жив із сім’єю.
