Сьогодні у Стіжку скорботно. Усе село провело в останню земну дорогу 19-річного Романа Корчемного. Юнак у січні пішов боронити Україну від російського агресора і повернувся до рідного дому на щиті. Воїн загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу с. Білогорівка на Донеччині.
Нелегка доля випала Романові. Коли йому було чотири роки, батько залишив сім’ю і більше не давав про себе знати.
Майже чотири роки тому сталося непоправне – померла мама, і хлопець залишився з дідусем.
– Ми тоді хотіли оформити папери, щоб Роман отримував хоч якусь допомогу, але це складно було зробити, оскільки по документах батько є, але насправді він не приїжджав до сина, не допомагав йому, – розповідає староста села Світлана Радчук.
Дуже рано Роман пізнав ціну праці. Адже у такому юному віці доводилося самому на себе заробляти.
Після закінчення місцевої школи хлопець навчався у Кременецькому професійному ліцеї.
У Стіжоцькій гімназії про свого колишнього учня згадують з особливим теплом.
– Він був доброю, щирою дитиною, – каже директорка закладу Тамара Саланда. – Гарно ладнав з однолітками, з усіма спілкувався. У нас школа маленька, і всі діти між собою дуже дружні. Не було такого, щоб Роман когось образив. Він був добродушним. Брав участь у шкільних заходах, декламував вірші.
– Як тільки розпочалася повномасштабна війна, Роман відразу приїхав додому і вже тоді хотів іти захищати Батьківщину, – згадує про свого учня учитель української мови та літератури Сергій Тимощук. – Я тоді з ним спілкувався і переконував не робити цього. Бо ж хлопець ще зовсім юний, сирота. А він відповідав: «Я не можу дивитися, як там хлопці воюють, гинуть, я мушу теж іти». Казав, що це його покликання. Рік Роман мав на роздуми, і, зрештою, таки прийняв рішення – боротися проти окупанта на фронті. Це було цього року – на Різдво.
Хлопець підписав контракт на військову службу. Три тижні він перебував у навчальному центрі «Десна».
– Ми тоді у селі готували посилки для воїнів з нашого Стіжка, зателефонували й до Романа, щоб точно знати адресу, – розповідає староста Світлана Радчук. – А він каже: «Притримайте трохи ту посилку, бо мене можуть відправити в інше місце». Посилку ми згодом відправили йому у Краматорськ. Роман її ще отримав. А тут така болюча звістка – хлопця більше немає, загинув. Для усього села це непоправна і важка втрата.
– Коли Роман служив, ми до нього постійно телефонували. Запитували, може, що треба, то щоб казав, не соромився, ми підтримаємо, – каже Тамара Саланда. – Досі не можемо повірити у те, що сталося.
– Роман пішов добровольцем, навіть одразу не сказав про це. Зателефонував мені уже, як їхав з Тернополя у військову частину. Повідомив, що підписав контракт і попросив знайти удома ще якісь документи, – розповідає Світлана Радчук. – Добрий, спокійний хлопець, працьовитий. Йому б тільки жити, та все змінила війна.
Староста села розповідає, що у цієї родини нелегка ноша. Дідусь Романа, з яким він залишився після смерті матері, уже поховав дружину та усіх своїх дітей, а їх було троє. Тепер і онука не стало.
У середу Шумська громада зустріла тіло загиблого Героя. На площі Героїв Майдану у Шумську священники відправили панахиду. Траурний кортеж вирушив до Стіжка. Вздовж усієї дороги від Шумська юного Героя зустрічали навколішки його земляки. Сьогодні Романа поховали у рідному селі. Чин похорону відбувся у церкві Преображення Господнього села Стіжок.
Усі, хто прийшов віддати останню шану Романові Корчемному, не стримували емоцій. Важко було дивитися на домовину, у якій покоїлося тіло молодого воїна.
Для своїх односельців Роман Корчемний назавжди залишиться справжнім Героєм, який пішов за покликом серця, щоб прогнати ворога з рідної землі. Ціна його відважного вчинку дуже велика – юне життя, яке болем застигло у бутоні ще нерозквітлої троянди.
Дякуємо тобі, хлопчику, що воював за кожного з нас! Дякуємо Тобі, Герою, що боронив Україну!
