Їм ніколи не перестане боліти. Бо втратили на війні найдорожчих – коханих чоловіків, люблячих синів та батьків. Тих, хто у житті був опорою, прихистком, тих, кому дарували свою безмежну любов і взамін отримували турботу, ніжність та тепло.
Як жити далі? Як не зламатися? Як іти дорогою долі та берегти у спогадах найкращі миті життя з рідними,
чий земний шлях безжально обірвала ворожа рука?
Кажуть, що біль легше переживати разом, особливо, коли об’єднуються серця, спільні у своїх хвилюваннях.
Катерина Ожоганич втратила на війні чоловіка, двоє її синів захищають Україну у лавах ЗСУ. Попри неймовірний біль та постійні думки про дітей, ця жінка не зламалася. Вона очолила ГО «Об’єднання родин загиблих Героїв Шумської громади». Її помічниця – секретарка Галина Михно –
на війні втратила сина. Про те, як створювали організацію і які цілі вона виконує – читайте далі.
– Пані Катерино, як виникла ідея створити таке об’єднання?
– Я розуміла, що родинам, які пережили смерть найближчих людей на війні, необхідна підтримка, просто живе людське спілкування. Адже біль втрати легше нести разом. Це було потрібно і мені самій, тому й виникла ця ідея.
Перші збори нашого об’єднання відбулися 14 березня – на День добровольця, а в липні цього року ми офіційно зареєстрували ГО «Об’єднання родин загиблих Героїв Шумської громади».
– Яка чисельність вашої організації?
– Ми об’єднали 54 родини загиблих Героїв. У нашу ГО входять родичі й тих воїнів, які не поховані на Шумщині, але мають звідси коріння. Дружини та батьки полеглих на війні почали підтримувати, підключатися до об’єднання. Зараз ми активно працюємо та розвиваємо нашу організацію.
– Скажіть, з чим найперше до вас звертаються, з якими проблемами?
– Старші люди найчастіше просять допомогти з оформленням документів, запитують, де і в кого можна отримати необхідну консультацію.
Багато дружин, батьків приходять та телефонують, щоб просто поговорити. Під час такого спілкування ми підтримуємо одні одних, радимося, розповідаємо про свої хвилювання – і стає легше на душі. Люди у нас ще чомусь не звикли звертатися за допомогою до психолога. А тут ми всі об’єднані спільним горем, тому легше відкриватися, ділитися власними болями. Це дуже потрібно робити, бо носити у собі такий біль, бути із цим на самоті дуже важко.
Я та моя помічниця Галина Августинівна відкриті для цього 24/7, ми готові відповідати на будь-які запитання.
– Як часто до вас звертаються наші земляки, які пережили біль втрати?
– Постійно, нема такого дня, щоб хтось не телефонував. По кілька разів на тиждень заходять до нашого офісу. Ми допомагаємо, чим можемо.
– До речі, про офіс та про інші аспекти функціонування вашої ГО. Хто підтримує об’єднання чи самотужки даєте раду?
– Приміщення в адмінбудинку на першому поверсі, де ми знаходимося, нам безкоштовно надала міська рада, як і право безоплатного користування усіма послугами. За це ми щиро вдячні нашій громаді, адже власних коштів на таке не маємо. Постійно відчуваємо підтримку міського голови Вадима Боярського. Коли б не звернулися, завжди отримуємо допомогу та розуміння.
Дякуємо за те, що наших рідних, які загинули на війні і стали Героями, постійно вшановують під час різних заходів. Я спілкуюся з іншими громадами, і, повірте, не всюди є така підтримка. А для нас дуже важливо, щоб про подвиг наших синів, чоловіків, батьків пам’ятали, не забували, що ціною їхнього життя та життя усіх загиблих воїнів Україна виборює Перемогу.
– Хто ще долучається до підтримки вашого об’єднання?
– Є у нас меценати, які допомагають. Ось для прикладу, перед Днем Святого Миколая відбулася акція «Помічники таємного Миколая». Подарунки для дітей загиблих Героїв надходили з різних куточків України та із-за кордону.
Звичайно, що ми й надалі плануємо залучати допомогу спонсорів та благодійних фондів, щоб підтримувати родини військових, полеглих на війні.
– На вашу думку, що найбільше необхідно зараз таким родинам?
– Треба більше психологічної підтримки, потрібні увага та розуміння. Ми в об’єднанні стараємося це робити. Наприклад, усіх членів родин загиблих Героїв вітаємо з днем народження у «Фейсбуці». Це, на перший погляд, – дрібничка, але приємно, що є така увага, що про тебе пам’ятають.
Суспільство має пам’ятати про те, якою ціною дається нам кожен прожитий день, про те, що тисячі українців віддали за це своє життя і стали небесними ангелами. Про те, що поряд з нами живуть їхні батьки, дружини, діти. Ми ніколи не зможемо допомогти їм позбутися цього нестерпного болю втрати. Але підтримати словом, доброю справою, увагою до пам’яті полеглих Героїв, можемо. І маємо це робити.