Мирівчанка Марійка Іванова – творча особистість. Вона любить надавати буденним речам індивідуальності, робити їх привабливішими. Тому освоїла техніку розпису. Народилася на Благовіщення, тож нещодавно відсвяткувала своє 25-річчя.
Після закінчення 9 класу Рохманівської школи здобула професію кравця-закрійника в Острозі. Та на цьому не зупинилася.
Каже, що перукаря не вийде, кухар у них уже є – мама. Тому вирішила: механізація – саме те, що їй наразі потрібно. І взялася освоювати науку кермування автомобілем. Тож зараз знову навчається у ДНЗ «Шумське ПТУ».
Але творчість не полишає. Каже, що малює, скільки себе пам’ятає.
– Єдині хороші оцінки у школі були саме з цього предмету, а ще – з літератури, музики, – говорить жінка. – Такого не можу сказати про математику, точні науки – не моє.
Любить Марійка писати вірші.
– Пригадую, коли випасала худобу, вже тоді щось у голові собі складала, – каже жінка. – Це було десь у 7-8 класі. Любила писати щось романтичне, трагічне.
Марійка – зі співучої родини. Запозичила цей дар у мами та бабусі. Хоча, каже, не співала років шість. Ще коли навчалася в Острозі, брала участь у конкурсах в Рівному.
Звучав голос Марійки і на сцені районного Будинку культури.
А два роки тому зайнялася розписом. Малює тоді, коли є настрій. У її доробку – чашки, баночки, одяг, іграшки, картини, сумки. Бо, як кажуть у народі, із гарним посудом або річчю і життя стає гарнішим.
– Малювання – це моя віддушина, – каже жінка. – Спочатку починала з еко-сумок, шила їх, потім розмальовувала. Далі взялася за косметички, які теж сама шила і потім створювала малюнок. Згодом – іграшки.
А почалося нове хобі із подарунка тітки. На день народження вона презентувала їй акрилорилові фарби. До того жінка малювала олівцями.
– Скільки часу потрібно, аби створити таку красу? – запитую.
– За один раз чашки не намалюєш, адже потрібно нанести малюнок на один бік, який має підсохнути. Потім – на інший. Залежить і від складності роботи. А використовую у своїй практиці стиль Мехенді.
Марійка купує чашки в магазині. Тоді їм надає привабливого вигляду.
Свої роботи вона залишає вдома або дарує друзям, знайомим. Зізнається жінка, що одну чашку продала, адже побачили її роботи у соцмережі і хотіли теж таку чашку.
Першим розмальованим одягом була куртка для тітки, яка подарувала їй фарби. Дітки жінки теж носять одяг з розписом, які створила для них матуся. Для себе Марійка розмалювала футболку, джинси та інші речі.
Хоче спробувати творити масляними фарбами. А ще планує навчитися розмальовувати стіни.
Марійка Іванова пробувала себе і в мистецтві оформлення фотозон.
Та найбільше мріє видати збірку власних поезій. Нещодавно вона написала вірш про Чорнобиль, присвятила його 35-ій річниці трагедії.
***
Є місто, де не чути сміх дітей,
Де вже давно немає нових вістей.
Будинки, що не ждуть гостей,
Місто, де нема людей.
Місто, із радіаційними дощами.
«Мамо, а що далі буде з нами?»,
«Мамо, ми ще повернемось додому?».
У мить ту люди бігли в долю невідому.
Вони не знали ще, що не повернуться ніколи.
І мертві діти
не підуть до школи.
Горів реактор – пекло вирвалось на волю.
І за собою в спадок залишив він море болю.
Є місто, місто без людей.
Місто безлічі невтілених ідей.
Місто забутих речей.
Місто, де не лунає сміх дітей.
У вільний час Марійка читає, серед улюблених книг – фантастика.
І любить експериментувати із своєю зовнішністю. Наприклад, мала довге волосся, зараз – коротке. Кольори теж змінює. Напевно, дається взнаки творча натура художника.
Працювати пензлем і фарбами для неї – справжня насолода, можливість відволіктися від проблем, і, малюючи кольорами веселки, таким же яскравим зробити своє життя.
