Сьогодні у Шкроботівці плакало кожне серце. Адже село втратило одразу двох молодих чоловіків, які, після повномасштабного вторгнення росії в Україну, пішли захищати свою державу і віддали за неї найцінніше – життя.
Анатолій Яцюк та Сергій Антонюк назавжди залишаться для нас Героями. А для рідних вони житимуть у серцях вічним болем, який при кожні згадці пектиме нестерпним смутком.
24 червня у Великодедеркальській громаді живим коридором зустріли загиблих Героїв. Сотні людей прийшли віддати останню шану полеглим захисникам України. Заупокійну панахиду спочатку відправили у Великих Дедеркалах, а потім і в рідному селі воїнів – Шкроботівці.
Кілька днів тому у редакції ми обговорювали пост у соцмережах, де Анатолій, у військовій формі, офіційно реєструє шлюб зі своєю коханою.
Почали виясняти, звідки цей чоловік, щоб зробити статтю, адже навіть у такий важкий час важливо, щоб Україна жила, народжувалися нові сім’ї, діти, які, після перемоги, обов’язково стануть опорою нашої держави.
Як тут – повідомлення колеги: у Шкроботівці одразу двоє загиблих, і один з них – Анатолій Яцюк. Хіба думав, що він востаннє бачив свою родину, коли на кілька днів приїхав у рідне село? Хіба знав, що востаннє тримає на руках крихітну донечку, яка нещодавно народилася? У планах було стільки багато зробити після Перемоги.
На жаль, Анатолію це вже не судилося. Але він зробив невимовно багато для Переможного дня – воював за Україну і загинув за свою родину, своє село, свою державу.
Про чоловіка у селі відгукуються, як про доброго майстра, позитивну людину.
Про Сергія Антонюка в односельців теж найкращі спомини. Кажуть, що 47-річний чоловік завжди відгукувався на прохання допомогти, нікому не відмовляв, був щирим, добрим, працьовитим. Трудився охоронцем у ТОВ «Шумськ-агро».
Нестерпно боляче було проводжати хлопців. У селі відбулася панахида. У місцевому храмі чин похорону відслужили священники Православної Церкви України з благочинним Миколаєм Бабієм. Траурна процесія вирушила на сільський цвинтар, де загиблі Сергій та Анатолій лягли у рідну землю. Вони повернулися додому навіки, на жаль, такою невимовно важкою ціною. Захисникам віддали останні військові почесті.
Останні хвилини прощання з рідними, односельцями. Остання земна дорога. Пішли на війну разом і повернулися додому разом..
Обох загиблих зв’язує багато спільного – з перших днів повномасштабного вторгнення пішли у військкомат, вони – сусіди, мешкали у Шкроботівці на одній вулиці, служили в одній бригаді і загинули в один день. Обоє втратили батьків. А тепер спільне горе у їхніх родин, які оплакуватимуть своїх синів, чоловіків, батьків.
У родині Яцюків Україну захищає ще один син – брат покійного Анатолія. І за нього ще більше болітиме вистраждане материнське серце.
А мама Сергія Антонюка прощається з другою своєю дитиною – вона уже поховала одного сина, який помер від недуги.
Овдовіли дружини, осиротіли діти, згорбилися від горя матері… Яку страшну ціну ми платимо за мир у своїй державі, за своє законне право – бути щасливими у рідній Україні, на своїй благодатній землі.
Редакція розділяє біль невимовної втрати із родинами загиблих Анатолія Яцюка та Сергія Антонюка. Нехай Бог дасть їм сили пережити таке горе.
