Свій перший волонтерський досвід Антоніна Котюк отримала, коли рідний брат повідомив, що їм на фронт потрібен тепловізор. З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро захищає Україну від російського вторгнення. З 26 лютого по 6 березня він перебував у Яворові, а далі – схід України – Донеччина, Харків.
У розмовах із сестрою він жодного разу не обмовився, що у чомусь є потреба. А одного разу каже: треба тепловізора.
– Я розуміла, що це дорого, сума немала, але вирішила, що таки візьмуся. Бо розуміла, що там, на передовій, моєму братові та його побратимам, у стократ важче. І оголосила збір, – розповідає Тоня про те, як розпочинала свою волонтерську діяльність.
Жінка працює у міській лікарні, а ще – займається торгівлею через інтернет. Власне, довіра до Тоні, як до щирої та хорошої людини, відповідального продавця зіграли важливу роль. Завдяки цьому жінка має багато друзів та підписників. І вони охоче відгукнулися на пост про допомогу. Кошти вдалося зібрати у рекордно короткий час.
– Тепловізор коштував 1100 євро, – каже Антоніна Котюк. – Нам спільно вдалося зібрати необхідну суму. Відгукнулося дуже багато шумчан, людей, які виїхали за кордон, дівчата, які теж, як і я, продаємо онлайн. Дуже допомогли волонтери. Мені порекомендували звернутися у Ланівці до Оксани Жмаки. Ця жінка доклала багато зусиль, щоб допомогти нам. Саме вона організувала покупку тепловізора у Німеччині.
Разом із тепловізором, передали захисникам посилку з необхідними речами. Сталося так, що в автомобіль воїнів на передовій влучила ракета. Хлопці встигли перед тим відійти, а ось їхні документи та речі залишилися у салоні.
– Потрібні були НАТОвські аптечки, одяг, взуття. Усе це і продукти харчування вдалося зібрати та передати завдяки добрим людям. За аптечками я особисто зверталася до Людмили Павленко, неодноразово надавала допомогу медикаментами завідувачка Шумською ЕМД Ірина Білоока, – розповідає Тоня Котюк. – Коли вдалося доправити до брата та його побратимів допомогу, було якесь неймовірне відчуття. Таке, що словами не передати. А коли ще хлопці сказали: «То ми ще комусь потрібні», це додало рішучості та бажання і далі допомагати, спільно працювати для Перемоги.
Коли вдалося реалізувати ідею із тепловізором, Тоня тоді сказала братові: «Ну, це вдалося, а вже на автомобіль я тобі не назбираю». І даремно. Бо невдовзі її новий пост у соцмережах був саме про збір на придбання автомобіля на фронт.
Необхідну суму вдалося акумулювати за сім днів! Люди відгукнулися, і транспорт придбали. Правда, було чимало проблемних ситуацій. Але у результаті усе вдалося. Купили автомобіля за кордоном.
– Чоловіки не могли виїхати за кордон, тому Оксана Завірюха та Аня Шліхта, які активно волонтерять з перших днів, особисто їздили у Польщу і пригнали авто. А священник з Кругольця Олег Шліхта доправив його до наших захисників, – розповідає Тоня. – Я й не очікувала, що люди так активно відгукнуться – і шумчани, і кременчани. – Вони перераховували різні суми, хто скільки міг, залежно від свого достатку. Але кожна копійка мала значення. Були суми і по 5, 10 тис. грн. А одна людина перерахувала 30 тис. грн. Але я однаково вдячна усім благодійникам. Тоді активно долучилися до підготовки поїздки на схід кругольчани – парафіяни місцевого храму цілу ніч ліпили вареники вдома у Зої Пилипчук. У «Пластовій домівці» приготували голубці. Допомогли ТОВ «Агроюніт-Захід», мешканці Суража, Садок, Шумбару, ФГ «Івашенюків». Ніхто не питався, кому, куди, головне – що то для наших воїнів, для Перемоги.
Антоніна Котюк розповідає, що коли о.Олег передавав хлопцям автомобіля, вони витерли з нього пилюку і перепитали: «Він справді наш?». Це доводить, наскільки важливою для українських військовослужбовців є підтримка тилу.
Спільно з Оксаною Завірюхою вдалося зібрати кошти на ще один автомобіль, який доправили на передову до нашого земляка із Шумбару.
Після цього Тоня почала організовувати лотереї у соцмережах, поширювала чужі пости про допомогу. Адже її авторитет і кількість підписників мають велике значення.
До жінки почали звертатися родичі військовослужбовців, знайомі за допомогою.
– У мене немає свого волонтерського осередку, але я стараюся оголошувати збір по потребах, щоб допомогти людям, бо розумію, як це важливо, – каже жінка.
Тоня Котюк робить велику справу, але при цьому дуже скромна. Вона переконана: коли в Україні війна, ми маємо об’єднуватися і допомагати воїнам.
І каже, що відчуває щось особливе від того, коли бачить, як затрачені зусилля стають для воїнів на фронті вагомою підтримкою.
Розуміння того, що твоя праця комусь потрібна, підштовхує до нових ідей.
Тоня і далі волонтерить. Якщо зайти на її сторінку у соцмережах, можна побачити, скільки у неї благодійних постів для потреб ЗСУ – або власних, або репостів чужих.
Кожному жінка старається хоч якось допомогти. Ось і днями вона, разом із своїми підписниками, долучилася до збору коштів на закупівлю двох автомобілів – для військовослужбовців із Кутів та Темногаєць.
Така діяльність забирає багато часу та зусиль. При цьому Тоня – любляча дружина і чудова мама двох діток. Важливо, що чоловік підтримує її у волонтерстві.
А для донечки та сина мама є гарним прикладом того, як не можна стояти осторонь тоді, коли можеш допомогти людям. Надто тим, які великою ціною виборюють Перемогу для кожного з нас, для нашої України.
