Знову невимовна і непоправна втрата у Великодедеркальській громаді. Знову тужливо, на колінах, зі сльозами на очах зустрічали шкроботівляни у Страсний тиждень свого односельця, воїна Віталія Нестерця.
Народився Віталій 25 березня 1981 року. Зростав у рідному селі Шкроботівка. Закінчив школу. Працював у місцевому господарстві ім.Лесі Українки. Згодом трудився у «Шумськ-Агро» охоронцем.
Декілька років тому Віталій втратив тата. Минулого року відійшла у засвіти мама. У Віталія є ще молодший брат Микола, який зараз захищає нашу державу від лютого ворога.
З дружиною Інною у Віталія двоє доньок: Мар`яна та Катерина. Мар`яна вже одружена. Разом з чоловіком виховують трирічну донечку. А Катерина закінчила Шумське профтехучилище.
Дружина Інна часто хворіла, тож коли чоловік пішов захищати Україну від російського агресора, менша донька завжди була біля мами, допомагала їй.
Віталія мобілізували влітку 2023 року. Спочатку був на полігоні у Шепетівці. Потім забрали на Харківщину. Служив механіком відділення регламенту та ремонту електроспецобладнання ремонтного взводу автомобільної техніки. За період служби декілька разів був у відпустці.
8 квітня 2025 року наш земляк загинув під час виконання завдання із захисту Батьківщини, її суверенітету та територіальної цілісності, у районі населеного пункту Новоолександрівка, що на Харківщині.
На щиті навіки повернувся на рідну землю, у Шкроботівку, Віталій Нестерець. Тут його зустріли родина, влада, друзі, сусіди, односельці, аби віддати шану Герою, провести в останню дорогу захисника. Одягнувши білосніжні крила янгола, він став у ряди Небесної чоти.
– Віталій був доброзичливим, – каже староста села Людмила Ковбасовська. – У важку хвилину усім приходив на допомогу. Був чуйним, усіх підтримував.
Ще дуже любив тварин, особливо – коней. Мав у своєму господарстві коня, доглядав його. Але коли пішов служити на війну, дружина змушена була його продати, адже було справлятися важко.
Линула до небес молитва, звучала подяка за подвиг. Священнослужителі відправили чин похорону. Жалобну процесію супроводжував духовий оркестр. Проводжали бійця в останню дорогу з усіма військовими почестями. Прапор України, що вкривав домовину, військові передали дружині – як символ вільної держави, за яку віддав життя наш земляк.
