У наш час вишивка бісером набула популярності. Майстрині прикрашають кольоровими намистинками не тільки свій одяг, а й рушники, скатертини, картини, сумки, гаманці.
Ірина Шевчук народилася у Малих Садках. Після закінчення вузу стала вчителькою англійської мови у Суражі – саме звідси родом її тато. На батьківщині батька жінка мешкає уже двадцять років.
Спочатку Ірині подобалося вишивати хрестиком на полотні. Любов до такого заняття передалася їй від мами та бабусі, які теж вишивали. Був період, коли закинула улюблену справу, бо навчалася, потім народилися діти. Але коли чимось захоплюєшся, таки знайдеш хвилину для улюбленого заняття.
На перший погляд, у вишиванні бісером начебто немає нічого складного. Проте це досить клопітка робота, котра потребує часу, неквапливості та акуратності.
Ось уже 5 років, як Ірина захопилася цим мистецтвом. Як зізнається майстриня, вперше побачила таку роботу у куми, і все думала, як вона це робить.
– Спочатку мене не зацікавила така техніка, – каже жінка. – Адже для цього потрібно затрачати багато часу, якого завжди не вистачає, а ще, як-то кажуть, сліпати над дрібними намистинками.
Але так сталося, що на випускний синові потрібна була вишита сорочка. Ірина зважила усі «за» і «проти». Купити виріб було дорого. Тоді й подумала, що зможе вишити сама. Та й взялася до справи. Сорочка вдалася.
Другим виробом майстрині стала картина для класного керівника «Подяка вчителю», яку подарували на згадку учні школи.
З того часу вишивка бісером стала невід’ємною частиною життя талановитої суражчанки.
У доробку Ірини Швець є більше 50 робіт. Нині вмілі руки жінки створюють неповторну красу. Вишила сорочки синові та чоловікові, собі – блузки, плаття; а ще – ікони, накидки на пасхальний кошик. Над кожним виробом наполегливо працює, вкладає любов, ніжність та тепло власної душі.
Як каже майстриня, вишиває завжди те, що їй подобається. Навіть, якщо хтось просить зробити щось на замовлення, жінка здебільшого вишиває те, що лягає на серце.
Ескізи бере із груп у соцмережах, на які підписана, адже там можна відшукати щось особливе та оригінальне.
– Там дуже великий вибір заготовок на будь-який смак, – ділиться жінка. – Тобі допоможуть люди, залюблені у цю справу – справжні майстри. Якщо треба, то навіть підберуть бісер до вишивки.
Ірина Шевчук часто ходить до храму. Тож коли переглядала вишивки у соцмережі, в око запали гарні рушники. Подумала: чому б не вишити їх у сільський храм. Майстриня взялася до роботи – вишила рушника, закладку до Євангелії, два маленьких рушнички і скатертинку. Це сподобалося парафіянам та священнику, і він запропонував створити ще більше таких вишивок. Доєдналися до благодійної справи й інші майстрині із Суража.
Подобається жінці зображати природу на полотні, хоча таких виробів у неї мало. Як каже, не встигає вишити усього, що їй до вподоби.
Останні із доробок майстрині – майбутні весільні рушники та ікони для своєї донечки, є вироби й для племінниці.
Вишивала жінка на замовлення. Є її робота – накидка на пасхальний кошик – в Австралії, яку бабуся замовила для онука.
Ірина каже, що вишивка бісером – недешеве захоплення, а якщо це картина, то потрібно оформити для неї рамку. Для цього Ірина їде у Тернопіль.
Найбільше приділяє часу цьому мистецтву увечері та взимку, коли менше роботи по господарству.
Каже, аби був гарний результат, треба попрацювати довше, бо якась годинка – то зовсім мало. Звісно, що втомлюються очі, але коли твориш, то важко відірватися від улюбленого заняття.
– Коли трапляються складні обставини, відразу ж беруся до роботи. Це мене заспокоює, – розповідає майстриня. – А ще люблю вишити і подивитися на красу створеного, це надихає.
Ірина Шевчук зберігає фото своїх виробів у фотоальбомі «Вишивка». Зараз майстриня працює над створенням ікон.
Жінка радіє, що має у житті захоплення, яке дарує їй позитивні емоції та гарний настрій.
