Якось, забігши по справах у районну бібліотеку, випадково помітив дівчину. На відміну від інших молодих відвідувачів, які втупились у віртуальний світ всесвітньої павутини, що виблискував у моніторах комп’ютерів, юнка зосереджено малювала. Ось так у число моїх друзів потрапила Аліна — яка ось уже 4-ий рік, як мешканка Андрушівки – разом із своєю великою сім’єю, переїхала сюди з Красного Луча на Луганщині, рятуючись від воєнного лихоліття на сході та покладаючись на провидіння Боже.
Багатодітна сім’я Яваєвих — віруючі християни-протестанти. Аліна – не лише комунікабельна, але й на диво талановита. Вона не тільки полюбляє малювати, хоча, як каже сама, для цього має бути особливе натхнення. У дівчини хороші артистичні задатки – треба було бачити, як у конкурсі до дня закоханих вона імітувала поетичні рядки по-дитячому, по-старечому, по-японськи – як того вимагали умови шоу.Юнка, крім усього іншого, пише вірші, співає, оволоділа грою на гітарі, піаніно, правда, у родині його зараз немає, але це у мріях дівчини. Аліна представляла Шумщину на тернопільській сцені – зайняла перше місце, стала лауреатом.
До дня Шумська сама написала пісню, присвячену місту – і слова, і музику, і сама ж, акомпонуючи на гітарі, заспівала і знову перемогла. В Аліни солідний доробок власних віршів та пісень. Ось кілька рядків з пісні про Шумськ: «Нотками любові повна твоя земля, ніжності й красоти співаю, Шумськ, про тебе я, ти – місто мрій, і до тебе я лину, ти — вогник мій світлий, де добра кожна людина. Ліси, поля, озера та ставки, цвіте Шумськ, цвіте, як квітка навесні, в тобі, як і в мені, є історії свої, і я, як і ти, доб’ємося кращого у житті».
Коли поцікавився у юної співбесідниці, чи не думала вона про театральну, вокальну кар’єри, то у почув у відповідь не по роках розсудливе – я не знаю, чи це у моєму житті найважливіше. У розмові (до слова, прекрасною українською, яку вже опанувала тут, у нашому краї, адже Луганщина, як правило, російськомовна) всіляко уникає теми, пов’язаної із війною, від якої довелося втікати, залишивши рідний край і, нажите роками, добро. Зате із захопленням розповідає про свою маму Алю, яка для Аліни буквально все – найкрасивіша, найдобріша, наймудріша, найсильніша. І це не просто захоплення, яке в кожного з нас природно присутнє до найріднішої людини. Звичайна жінка, яка, зірвавшись у невідомість з насиджених місць з купою дітей, фактично, без допомоги сильної чоловічої руки, облаштувалася на новому місці, хай і з допомогою добрих людей, в очах Аліни є дійсно мамою-героїнею.
Всього Яваєвих, разом з мамою Алевтиною, в Андрушівці восьмеро – 4 хлопців та 3 дівчаток. Правда, Аліна підкреслює, що двоє її старших братів – вже дорослі і працюють далеко від своєї другої домівки, якою їм стала наша Шумщина, у Мукачево та Києві. Дорослою вважає і себе, адже дівчині виповнилося 18 років, і вона уже планує самостійні заробітки, щоб допомагати матусі утримувати сім’ю. Наймолодший у родині Артемко – йому всього 7 років, і хлопчик, практично, виріс на Шумщині, і, на щастя, не знає, що таке війна. Аліна в захопленні від братика, вважає його дуже талановитим, бо той має природну пластичність рухів, гарно, як на свій вік, танцює, а ще, що цікаво, Артемко зробив перші свої спроби гри на скрипці, ви не повірите, у 3 роки. Старша від нього сестричка Маша – теж обдарована дитина. Грає на скрипці, співає другим голосом, часто Аліна, разом з нею, брала участь у різноманітних конкурсах у школі – і успішно, неодноразово займали перші місця.
Бог, як каже Аліна, повсякчас тримає їхню сім’ю у своїй опіці – саме завдяки Йому Яваєви потрапили на Шумщину, подолали перші труднощі на новому місці, коли на деякий час велика сім’я змушена була розділитися, щоб не відчувати тісноти, саме завдяки Йому на допомогу прийшли добрі люди, такі, як Володимир Герасимчук та багато інших. Завдяки підтримці віруючих людей з різних сіл, сім’ї подарували меблі, та все, що необхідно на перших порах, для комфортного проживання. Завдяки цьому Яваєви відновили все, втрачене на Сході, і, навіть, більше. Розвели домашню живність – кіз, свиней, птицю. Мають сад, город.
Це неймовірно, як для декого, але ще у Красному Лучі Алевтина Яваєва, як говорить її донька, бачила свій теперішній будинок. І це, зрештою, втілилося у реальність. І у цій сім’ї не втомлюються повсякчас дякувати Богу за все, що вони мають, і просять добра для всіх людей та миру для українського народу.
