19 квітня 2020 року, 12.00
Уляна Музиченко повернулася з Брюсселля і знаходиться на самоізоляції. Вона розповідає свою історію і ділиться власними міркуваннями про те, чому коронавірус варто сприймати серйозно.
– Карантин став для нас великою несподіванкою, хоча, коли ситуація почала загострюватися в Італії, то стало розуміло, що епідемія в Бельгії – питання часу.
Ми дуже ретельно слідкували за усім, і в день, коли парламент нарешті мав прийти до якогось рішення (в Бельгії він досі остаточно не сформований після виборів, оскільки «праві» і «ліві» ніяк не можуть домовитися), стало зрозуміло, що оголошують «локдаун». Тоді якраз МАУ почали маніпуляції з рейсами до України, і ми дізналися, що багато наших громадян застрягли в очікуванні рейсів у двох аеропортах – Завентемі і Шарлеруа. Сидіти з ними і чекати «Божої благодаті» ну, зовсім не хотілося. Довелося їхати в Республіку Білорусь, оскільки кордони там не зачиняли. Ціни на квитки були дуже дешеві, порівняно з тими рейсами, що відправлялися до Києва, тому за 4 дні ми вже були подалі від епіцентру пандемії.
Звичайно, в таких ситуаціях будь-яка подорож вимагає дотримання правил екстреної гігієни. І хоча по прильоту в Мінськ ніхто не вимагав від нас одягати маски та одноразові рукавички, ми вирішили не ризикувати. Після 12 днів у самоізоляції і оголошення, що Україна остаточно закриває усі кордони, я вирішила повернутися додому через останній пішохідний кордон і підписати документ про ще одну самоізоляцію, яку буду зобов’язана пройти по місцю прописки.
Насправді, ми могли залишитися у Бельгії, бо до карантину віднеслися дуже серйозно. Але, напевно, тільки ми, у тому і була проблема. Навіть після оголошення «локдауну», наші сусіди продовжували запрошувати гостей і вести активне соціальне життя. Тільки тепер влада обмежила всю активність мешканців міст. Тому зараз за перевищення допустимої дистанції (1 км від дому), без важливої на те причини, жителі Брюсселя повинні будуть заплатити штраф у розмірі 500 євро. Чи правильно це? Абсолютно. Поясню, чому! За три дні до нашого відльоту, по вулиці мчала швидка з інфікованим мешканцем із сусіднього будинку. Тоді ніхто не сприйняв цього усерйоз. Даремно, бо тепер пандемія забрала більше тисячі життів, а загальна кількість інфікованих у Бельгії перевищила 26 тисяч. Для країни, що має розмір трьох українських областей, це дуже багато, а для економіки – катастрофічно.
Бельгія – якраз та країна, де потрібно вміти економити. Для маленького бізнесу податкові канікули дуже неоднозначні. Навіть, якщо ваш бізнес тимчасово не працює, то ви все одно будете змушені погасити всі квартальні податки і річні рекалькуляції за світло та газ.
І тільки після закінчення карантину, можливо, якщо будуть сприятливі економічні умови, вам відшкодують частину оплаченого податку. Ще цікаво, що 80% мешканців Брюсселя орендують житло, і для них оплата незмінна навіть під час карантину. При середньому місячному заробітку 1800-2500 євро, оплатити 700 євро оренди, комунальні і відкласти на випадки, подібні карантину, – дуже складно, особливо, для молоді. Ті емігранти, які зараз там залишилися, живуть із заощаджених коштів. Проте я знаю і тих, хто шукає нелегальні підробітки, щоб оплатити рахунки, бо коштів на проживання узагалі не мають. Найчастіше до цього вдаються емігранти, які живуть на території Європи нелегально дуже довгий період (10-15 років), і в разі повернення в Україну отримають депортацію на 5 років. Їм, звичайно ж, найгірше у такій ситуації, бо, швидше за все, ні страхування, ні усього спектру медичної допомоги вони не можуть отримати. Лише приватні лікарі і, можливо, медичне страхування з частковим відшкодуванням у випадках, передбачених законом.
Якщо брати ситуацію в цілому, то там ще не так страшно, як у Франції чи Італії, де лікарі помирають щодня. Але вже навіть тоді, коли ми вирушали до Мінська, всі лікарні були переповнені. У мене залишилося багато знайомих зі стажування при Європейській комісії. Ми якраз працювали в комунікаціях охорони здоров’я, тому, коли я запитала їхню думку про те, що відбувається, відповідь була одна – це набагато серйозніше, ніж ми усі думаємо, і це НАДОВГО. До речі, вони були праві. Минулого тижня двоє моїх знайомих померло від коронавірусу і декілька знаходяться на домашньому лікуванні. Через брак палат у госпіталях, лікарі відправляють додому тих, у кого легка форма, і літніх людей, госпіталізують – молодих, у тяжкому стані. І це жахливо, бо через людську недбалість і легковажність, вся ця історія перетворюється на теорію Дарвіна. Краще було б уникнути такої ситуації, бо скоро прийде осінь, і мільйони заробітчан по всьому світі будуть гризти лікті.
У Бельгії, між іншим, є повний колорит – від бразилійців до пакистанців. Якщо вони не знайдуть можливості залишитися в країні, то, швидше за все, повернутися буде набагато важче. Те ж саме з українцями і румунами, нас там трішки більше. Після довгого карантину багатьом доведеться шукати іншу роботу. Підприємства скорочують, будови закривають. Ті, хто залишилися без житла, будуть змушені шукати інше, а без роботи це зробити неможливо. Парадокс ще у тому, що і без прописки отримати робочий контракт – проблема. Тому багато хто не зможе швидко відновитися і відшкодувати втрачені кошти. Проте я вірю, що якщо ми будемо старатися і ретельно дотримуватися правил, то є надія, що вся ця ситуація вирішиться швидше. Бо корінь її був саме у безвідповідальності людей. То, може, дисципліна і правові заходи все повернуть у звичне русло.
Читати також:
