Шумчанка Світлана Рудюк та син сонячної Грузії Григорій Кіквадзе познайомилися у День закоханих, 14 лютого.
Після закінчення школи дівчина поїхала до мами у Москву. Працювала у кафе, Григорій – на ринку. Якось майбутній обранець Світлани зайшов пообідати. І доля звела їх разом.
Зустрічалися трохи менше року. А згодом – побралися. Проте – вже в Україні.
На початках Кіквадзе мешкали у Шумську. Зараз – у Кордишеві, де звели затишний будинок.У 2002 році у молодої пари народилася донечка Тамріко – таким красивим грузинським іменем її назвали в честь бабусі, мами Гії. Зараз юнка навчається у Чернівецькому національному університеті ім.Юрія Федьковича на філологиню. А ще дівчина – обдарована гімнастка.
Взагалі, у дружній сім’ї Кіквадзе троє діточок, і всі названі на честь рідних. Середульщий, Георгій – як тато, найменшенька – Софія, так звуть маму Світлани.
Заради кохання Георгій залишив рідну землю, батьків, трьох братів і сестру. Швидко асимілювався у наших краях. Лише акцент та вигляд видають уродженця гордого Кавказу. Навіть таку важливу побутову дрібницю, як різання свині, освоїв по нашій методі. Каже, що вона зручніша за грузинську.
– Не був би я грузином, якби не любив робити вино. Розвів вдома виноградник. Скуштуйте мого вина, – припрошує господар.
І дійсно, у келиху напою ніби поєдналися всі букети грузинського сонячного краю.
– А ще доглядаємо чимале господарство – кози, кури, свині, індики. Для повного щастя тільки корови і не вистачає, – жартує.
На батьківщині чоловіка Світлана була 5 разів. Найбільше – півроку. Син Гоша хворів, і йому потрібне було цілюще гірське повітря. Зараз син – здоровий, любить спорт, особливо завзято займається боксом.
Фото з відкритих джерел
– Що мені найбільше сподобалося в Грузії, то це відношення дітей до старших. Як вони поважають, як доглядають батьків, дідусів з бабусями! Особливо це стосується невісток по відношенню до свекрів, – розповідає Світлана. Там дитина ніколи першою не з’їсть цукерки чи щось іще, доки не запропонує старшим.
Не бачила там і зубоскальства та пащекування з боку молодших. Не приведи, Боже. Лише ввічливість. Нам би цього не завадило повчитися у братнього народу, який відчуває щирі симпатії до України, – ділиться думками. – Грузини дуже дружні люди, щирі до глибини душі. Вони не замкнуті, не жадібні. Головне у грузинській сім’ї – слово батька.
Фото з відкритих джерел
Святкові дні «Шоба – Ахалі целі», тобто, Різдво і Новий рік – особливий час. Новорічні традиції у грузинів практично такі ж самі, як і у нас. Єдина відмінність: велика рідкість снігу на батьківщині Гії. Власне, Україна уже мало чим відрізняється, бо і тут клімат змінився.
На Різдво грузини варять рис, але не заправляють його так, як українці свою кутю. Яскравий елемент новорічного свята – пишне деревце чічілакі. Воно «виростає» за столом із солодким частуванням.
У грузинській кухні домінують м’ясні страви зі специфічними прянощами. Саціві – індик з горіхом, хачапурі – хлібна страва зі сиром. Пеламуші – щось дуже схоже на наш кисіль, рибні блюда.
Перед новоріччям обов’язково ставлять вдома ялинки. Ті ж самі новорічні персонажі. Ті ж самі православні свята, проте є особливості. Так, грузини дуже шанують святого Георгія (Гіоргоба) Побідоносця. Це офіційне свято.
Особливо прихильні у Грузії до Пресвятої Богородиці. За переказами, в апостольські часи вона пішла проповідувати християнство в Колхіду – старогрецька назва Західної Грузії.
Георгія та Пречисту Діву Марію вважають небесними покровителями цієї землі.
Першого в новому році гостя тут зустрічають із хвилюванням та з яскравими свічками – символами світла, тепла, домашнього затишку. І кожен гість (не тільки перший!) бажає господарям щастя, достатку, здоров’я, миру.
