Катерина Соловей із Великозагайцівського та Наталія Кондратюк із Вілійського НВК. Що об’єднує цих жінок?
Багато. Обоє – вчителі початкових класів. Обоє із великим захопленням розповідають про свою роботу. Обоє люблять своїх учнів і вважають, що без цього неможливо знайти підхід до дитячих сердець. Неможливо навчити премудростей шкільних предметів, якщо не налагодив контактів з дитиною.
Катерина Петрівна – педагог із 30-річним досвідом роботи. Після закінчення Кременецького педучилища лише рік працювала у дитсадку на Дніпропетровщині, а потім повернулася у рідні Загайці. І з того часу навчає найменших школярів.
Наталія Андріївна – молодий педагог, учителює шість років. Починала працювати у Радошівці. Саме там почерпнула чимало досвіду від свого наставника, директора тамтешньої школи Ірини Чуйко.
Чому саме ці дві учительки стали героїнями моїх оповідей напередодні свята усіх освітян? Адже талановитих педагогів чимало, і про них можна багато розповідати. Так, але саме Катерина Петрівна та Наталія Андріївна стали першими на Шумщині, хто зважився пройти сертифікацію.
Це зовнішнє оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника, що здійснюється шляхом незалежного тестування, самооцінювання та вивчення практичного досвіду роботи. Сертифікація відбувається виключно на добровільних засадах. І впроваджена разом з Новою українською школою.
Така сертифікація не є обов’язкова, – каже Катерина Соловей. – Можна і без цього працювати. Тим більше, що маю звання, кваліфікацію, досвід роботи. Але я з тих людей, хто не любить стояти на місці. Треба постійно навчатися, розвиватися. Бо без нових знань неможливо працювати у Новій українській школі. Крім того, цікаво випробувати свої сили, оцінити власні можливості. Треба іти в ногу з часом. Молоді вчителі, які приходять до школи, уже вчилися працювати за вимогами НУШ. Ми ж звикли до одного, а тепер усе змінилося. Тому й ми повинні змінюватися.
Хтось може сказати, що вчителі зважуються на сертифікацію заради надбавки, а вона складає 20%. Але це не так. Для мене самій було цікаво оцінити свої можливості, побачити, на що я здатна, – розповідає по своє рішення Наталія Кондратюк.
Спочатку вчителі зареєструвалися на відповідному сайті. Згодом отримали чіткий план, коли і що мають робити. До них на уроки приїжджали експерти від обласного департаменту освіти та науки. Далі вчителі заповнювали анкети, де мали оцінити самі себе. Потім готували портфоліо. Потрібно було представити себе, свою педагогічну діяльність. Далі перейшли до найскладнішого етапу – тестування. Питання були нелегкими. І не всі учителі – учасники сертифікації – її пройшли. Шумські педагоги підтвердили свої знання і успішно написали тестування. Відтак, сертифікацію пройдено.
Розповідають, що цьогоріч підійшли до цього по-іншому. Спочатку зробили тестування, а тоді все інше. І це логічно.
Під час цього процесу було важко не так у самому навчанні, як морально. Тому багато важила підтримка колег, – ділиться враженнями Катерина Соловей. – Наприклад, коли готуємося до якогось семінару у школі, то всі задіяні, і це для всіх. А тут я сама прийняла таке рішення. Але ж ні. Колектив мене дуже підтримав. Допомагали, чим могли, і я дуже вдячна за це колегам.
Так, морально було найскладніше, – погоджується Наталія Кондратюк. – А для мене – тим більше. Адже ішов другий тиждень навчання, і мені повідомили, що на урок приїдуть експерти. А я якраз захворіла. Що робити? На щастя, повідомили, що приїзд переноситься. Мене теж підтримували, особливо – директор школи Валентина Андріївна. І рідні. Чоловік був «за». Дуже допомагала з дітьми свекруха, коли мені потрібно було більше часу на підготовку до сертифікації.
Експерти позитивно оцінили мій урок, але були здивовані, що працюємо за програмою Савченко, адже більшість вчителів початкових класів обрали Шияна – вона більше пристосована до НУШ. Програма Савченко більше тримає у певних рамках. Але я почала навчати дітей з другого класу. Рік вони уже провчилися за цією методикою, тому не стала змінювати.
Досвідом колеги надихнулася й інша учителька із Вілійського НВК – Марія Остап’юк, і зараз проходить сертифікацію. Загалом у районі та обох громадах ще не багато вчителів зважилися на такий крок, хоча, нагадаю, така сертифікація не є обов’язковою.
Наша Шумщина багата на успішних, талановитих, творчих педагогів. Але багато із них чомусь бояться вийти із зони комфорту. А потрібно. Треба щось змінювати, випробовувати свої власні сили, не стояти на місці. Ми маємо бути вчителями, які надихають учнів, власним прикладом показувати, що потрібно рухатися, спонукати до нових дій. І саме цього я хочу побажати усім педагогам-колегам. А ще – любити дітей, бо без цього наша робота неможлива. Не боятися самим часом бути дітьми, бодай у душі, щоб знайти з ними спільну мову, – бажає освітянській родині Наталія Кондратюк із Вілійського НВК.
Так, незалежно від того, скільки ми працюємо у школі, скільки досвіду маємо за плечима, не потрібно боятися вчитися, змінюватися, іти в ногу з часом. Важливо частіше заглядати у дитячі очі – вони багато можуть розповісти. Потрібно бути до них ближчою. І, крім навчання, багато уваги приділяти виховній роботі. Бо часто трапляється так, що у житті колишній двієчник допоможе більше, аніж відмінник. Важливо давати дітям якісні знання, але не менш важливо навчати їх людяності. І нехай нам усім це вдається, – додає Катерина Соловей із Великозагайцівського НВК.
