“Пітєйна” реформа на Шумщині

Історію російської держави, у складі якої Шумщині довелося побувати двічі – з 1795 до 1918 та з 1939 по 1991 роки, характеризує своєрідний чотиритактний, приблизно, столітній цикл. Основні етапи його – тоталітарний заморозок і бюрократичний застій. У паузи між тими епохами, коли «на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує», втикаються короткі періоди змін – спроби «бунту знизу», або «реформ зверху». Реформаторські періоди відносно короткі, років 10-15 на століття. І реформатори, ніби знаючи про це, стараються нареформувати стільки, щоби на найближчу сотню років вистачило.

Один з найактивніших реформаторів за всю російську історію – государ імператор Олександр ІІ. Це при ньому відпустили селян з кріпацтва. При ньому запровадили суди присяжних і пристойну адвокатуру. При ньому запрацювали земські лікарні та стара школа в Шумську – дітище якраз освітньої реформи. Проте покращення матеріального рівня життя і розширення громадянських свобод у Росії мало що дало Олександру ІІ. На його життя було сім замахів. У результаті останнього він і загинув.

Тому його син Олександр ІІІ в реформи особливо не грався. Він вважав своєю історичною місією – задачу «підморозити Росію», тому виганяв з гімназій «кухарчиних дітей», закривав відносно ліберальні газети, закручував поліцейські гайки. Проте на реформи була в той час загальноєвропейська мода. Тому пробували реформувати деякі сфери народного життя.

Наприклад – споживання алкоголю. Голова ради міністрів С.Вітте формулював головне завдання реформи так: «Протягом більш, ніж 30 років, в іноземних творах, спочатку вчених, а потім і белетристичних, на адресу російського уряду, в особі міністерства фінансів, лунав докір у тому, що наш уряд лише з народного пияцтва може витягувати свої головні доходи. Для спростування подібних закидів, з волі покійного Государя і було складено положення про казенні продажі пиття, основна мета якого – зменшення народного пияцтва і підняття моральності та добробуту народу…».

20 грудня 1894 року прийняли три закони по боротьбі з пияцтвом: про попечительства народної тверезості, про стягнення за порушення положення про казенну продажу пиття і про каральні постанови про пияцтво. У силу цих законів треба було створити попечительства народної тверезості по всіх куточках Росії, боротися з таємним продажем спиртного – корчемством. Був розроблений статут попечительств про народну тверезість, організований центральний комітет, губернські, обласні та повітові комітети. Функціонувати вони почали з 1895 року. На засіданнях повітових комітетів обирали дільничних попечителів, активним членам комітету привласнювали звання члена-змагальника. У коло обов’язків губернських і повітових комітетів входило: 1. Клопотати перед урядовими органами про заходи, що сприяють зменшенню пияцтва. 2. Сприяти установам і приватним товариствам, діяльність яких спрямована на народне протверезіння. 3. Здійснювати нагляд самостійно і спільно з поліцейськими органами за виконанням правил торгівлі міцними напоями як в закладах, що належать приватними особами, так і в казенних винних крамницях 4. Поширювати серед населення здорові поняття про шкоду надмірного вживання міцних напоїв. 5. Організовувати для населення заходи, що дають можливість проводити вільний час поза спеціалізованими закладами, в чайних, їдалень, читальнях при чайних, в бібліотеках тощо.

Так, так – основною зброєю у боротьбі проти зеленого змія вважали чай і книгу. За кілька років у більшості волосних містечок відкрили чайні-читальні. Документація даних закладів досі збереглася. Зокрема, про чайні-читальні на Шумщині можна прочитати в фондах Державного архіву Тернопільської області.

«В кременецький повітовий комітет попечительства про народну тверезість. Честь маю повідомити Комітету про те, що винайнятий у жителя м.Шумськ міщанина Дувида Абрамового Зусьового Штейнберга дім під приміщення Шумської народної чайної і читальні вже обладнаний та приведений в порядок. А тому покірливо прошу закінчити зі Штейнбергом контракт і видати йому вперед за один рік, рахуючи термін від 15 минулого травня, орендні гроші сто двадцять рублів. Мировий посередник 2 дільниці Кременецького повіту. 2 червня 1898 року».

Уже наступного дня «жителька 2 частини м.Кременець, по Казначейській вулиці, в домі Могильницької, дворянка вдова Маргарита Олександрівна Лохвицька просить мирового посередника, з уваги на її шляхетне походження, нужденне становище, поклопотатися перед повітовим попечительством про її призначення завідуючою народною чайною в м.Шумськ. Проте повітовий комітет попечительства народної тверезості 4 червня просить прийняти командування чайною дільничного попечителя народної тверезості Юстина Вірта. Дільничний попечитель від такого обов’язку делікатно ухилився, і 6 червня готовність керувати народною чайною декларує вчитель Шумського училища (тієї самої чотирикласної школи) Іван Довгалюк. 19 вересня той таки Юстин Вірт доповідає, що народна чайна відкрилася 23 червня і до 1 липня отримала валової виручки від продажу чаю та булок на суму 4 рублі 84 копійки. У день відкриття на прихід чайної-читальні поставлені: дві ікони, портрети царя та цариці, мідний казан з кришкою, об’ємом 5 відер, бляшана вивіска, пофарбована білою фарбою з написом: «Народна чайна-читальня», мідний самовар, залізна кочерга, бляшанка для запасів цукру, соснова пофарбована шафа для посуду, соснові столи, шість пар порцелянових чайників, 18 порцелянових горнят і 18 порцелянових блюдечок, 18 металевих чайних ложечок, 4 гасові лампи, лампова щіточка, 6 стаканів і блюдечка під них, емальований таз, діжка на воду і відра на брудну воду. В якості завідуючої акт підписала таки Маргарита Лохвицька. За свою роботу чайна щомісяця отримувала по двісті рублів. Більшість з них списувалася на купівлю цукру, чаю та булок. Зарплата завідуючої становила – 10 рублів на місяць. Решта йшла на опалення, освітлення тощо.

У лютому наступного 1899 року Маргарита Лохвицька скаржиться на непосильний для неї наплив відвідувачів і просить виділити додаткові кошти на те, щоб найняти у чайну ще сторожа.

З того ж року при чайній запрацювала читальня. Фонд її налічував 126 книг на суму 46 рублів (ідеологічно всі «за веру, царя і отєчєство». Вчитель Іван Довгалюк зазначав, що вона «відволікає народ від пияцтва». Проте з постачанням книг мали місце перебої. Той же Іван Довгалюк, висилаючи список книг, потрібних для поповнення читальні у 1901 році, зазначає, що добре було би отримати книги, які він замовив ще минулого 1900 року. Він пропонує повітовому комітету провести у чайній-читальні «вокально-літературний вечір». Просить 30-40 рублів на його організацію. Отримує 25…

А потім у відомостях про придбані товари і послуги починають фігурувати оселедці. Шановний читачу, ви можете собі уявити, щоб оселедцем закусували чай? От і я не дуже можу. А пригадавши, що в часи мого дитинства «чайною» називали заклади, в яких продавали зовсім не чай, беруся стверджувати, що поодинокий епізод боротьби з горілкою закінчився повною перемогою останньої. Не поміг і «сухий закон» 1914 року. Втім, про нього і гуральню графів Лєдуховських поговоримо в одній з наступних колонок.

Сергій СИНЮК.