Зоя Головатюк, уродженка Людвищ, стала на Шумщині першою жінкою, яка восени 2016 року підписала трирічний контракт на службу у Збройних силах України.
Напевно, не один солдат та офіцер вдячний пані Зої за смачні обіди, які вона готувала у військовій частині. Коли бійці ситі, то й служити легше. Армія подарувала їй і кохання – познайомилася під час проходження служби із майбутнім чоловіком Андрієм – військовослужбовцем ЗСУ. Зоя – неординарна, цікава особистість, з якою приємно спілкуватися. Після завершення дії першого контракту закінчила Чернівецький богословський інститут. Перерва у навчанні зумовлена військовою службою. А перед тим працювала з групами паломників і в Україні, і поза її межами, зокрема, в Італії.
У цій країні має близьку подругу Розарію, з якою довгий час підтримує приятельські зв’язки. Приємні згадки у Зої від екскурсійних поїздок з відомими людьми Тернопілля та України святими місцями. «Людині, напевно, відведений час і момент, щоб відвідати такі, Богом дані, місця нашої планети», – так розповідає про любов до мандрівок, пізнання Божого творіння. Людвищанка у свій час навчалася у Київській національній академії внутрішніх справ, закінчила курси медичних сестер і три роки успішно працювала на «Швидкій допомозі» у Тернополі, вправно володіє навичками надання першої медичної допомоги. Проте вирішила продовжувати таку нежіночу справу – службу в армії, але не по медичній лінії. В останніх числах лютого Зоя відбула у Полтаву, підписавши черговий, вже другий, контракт. За три місяці підготовки жінка має освоїти військову спеціальність зв’язківця. І якщо все буде добре, то поповнить ряди тернопільських артилеристів з 44-ої артилерійської бригади. Для її характеру дуже органічно підходить гасло цієї військової частини: «Вогонь запеклих не пече». Разом з тим, Зої притаманні суто жіночі риси характеру – любить доглядати вазони, кохається у квітах, до вподоби їй домашні пухнастики. Вона – глибоко віруюча людина. Захоплюється літературою, особливо творчістю Луїша Ваз де Камоенша – португальського середньовічного поета, класика світового письменства, цікавиться книгами про розвиток особистості, психологією відносин, сама пише вірші. – Відверто кажучи, коли підписувала перший контракт, то не сподівалася, що так прикиплю до армії душею. Я отримала від військової служби набагато більше, аніж очікувала. Це спонукало продовжити кар’єру в українському війську. Сподіваюся, цьому присвячу все своє життя – наскільки у мене вистачить сил, здоров’я, – ділиться планами пані Зоя. Життя дарувало жінці красиві миттєвості, але, водночас, і боляче ранило.
Так, дуже рано довелося зазнати втрат найрідніших людей. Понад 15 років тому передчасно пішов із життя тато Дем’ян – ліквідатор-чорнобилець, дуже хороша людина, християнин, який в церкві читав «Діяння апостолів». Удома, у рідних Людвищах, разом з Зоїною мамою, свою матусю завжди з нетерпінням чекає 16-річна донька Аня. Зараз вона – старшокласниця місцевої школи. І в її задумах є мрія піти військовою дорогою, якою зараз твердо крокує найдорожча у світі людина. Зою виокремлює з-поміж інших мудрий вислів Конфуція: «Коли очевидно, що цілей неможливо досягти, не змінюйте цілей, змінюйте шлях їх досягнення».
