Кілька років тому довелося побувати у Польщі з робочою поїздкою. У вільний час мала можливість відвідати гейзерові басейни у невеличкому містечку Мщонув. Якогось дня звернула увагу на чоловіка. Він був в інвалідній колясці. Але вільно пересувався по всій території.
Для нього доступним було усе, що навколо. Роздягальні, туалети – туди він вільно міг заїхати. А головне – спеціально обладнаний спуск. Для того, щоб з’їхати у воду та скупатися. Що він, власне, і зробив. Після того, без проблем поїхав у роздягальну. А потім – на вулицю, пересів у авто. Зручні двері, пандуси…
Людина, яка пережила у своєму житті неприємну подію чи може народилася з певною недугою. Не знаю, що з ним сталося. Питання в іншому. Цей чоловік має доступ до усього, що гарантовано йому законом. Як людині, як громадянину своєї держави.
Ніхто не знає, що готує життя
Право повноцінно жити. Будь-кому. Будь-де. За будь-яких обставин. Це головний пріоритет нашого з вами повсякдення. Мати вільний доступ до різних інституцій. Прогулятися у парку, відпочити, випити кави з друзями чи родиною у кафе. І усі ці блага комфорту можна довго перераховувати.
Ніхто з нас не знає, що буде завтра. Так, ми плануємо, будуємо, розраховуємо. Але пані доля часто робить по-своєму. І ми маємо бути готовими до всього.
Як, власне, це сталося у житті шумчанина Олександра Гайдука. В одну мить воно змінилося. І поставило перед молодим чоловіком безліч викликів. Через травму хребта, яку отримав десять років тому. Доти було навчання, хороша робота, успішний заробіток
А тепер життя змусило багато чого змінювати у повсякденному укладі справ. І вчитися жити по-новому, пересівши в інвалідну коляску. Добре, що, завдячуючи гарній роботі, міг накопичити певний капітал. І потім, коли з’явилися проблеми зі здоров’ям, вигідно інвестував кошти.
А як живеться таким людям у нас, на Шумщині? Чи мають вони вільний доступ до усього, що гарантовано їм на папері? Чи достатньо робить держава для того, щоб не дати відчути себе обділеним. У плані комфорту, доступності до різних об’єктів, чи безпечно можуть пересуватися по вулицях.
І яким є для Саші Гайдука наше містечко. Бо, власне, моя мета – привернути увагу до людей з інвалідністю. Дати зрозуміти, що вони – повноцінні громадяни суспільства. І мають такі ж права, як і решта українців. І якщо у плані доступності та комфорту не все гаразд – говорити про це. Бо ніхто з нас не застрахований від проблем. І з такими перемінами у своєму житті може зустрітися будь-хто.
Що доступно, а що для галочки
Тому у задумі було своєрідне інспектування міста. Планувала, що проїдемо вулицями та сама наочно переконаюся, наскільки зручно для Саші у нашому Шумську. Але з важливої причини задум здійснити не вийшло. Тому домовилися, що Олександр розповість мені про те, як йому вдавалося це робити раніше.
Чоловік мешкає на вулиці Вишнева. З батьками. І, переважно, улітку. Бо на осінь-зиму їде до сестри Зої – у Васильків біля Києва. Удома має спеціально обладнаний підйомник і може самостійно доїхати до ліжка. За допомогою підйомника потрапляє в автомобіль. Користується електровізком. Бо для звичайного потрібно мати сильні руки. А травма якраз шийного відділу хребта вплинула на те, що руки добре не працюють. Тому комфортнішим для Саші є саме електровізок. Але він добре рухається по гладенькій поверхні. Коли ж трапляється зубчик (невеличкий підйомник) більше 5 сантиметрів, це стає реальною перешкодою.
– Тому, коли їду, мушу це робити по дорозі. Інакше не виходить. Бо тротуари не завжди ідеальні, щоб по них рухатися, – розповідає Олександр. – Але навіть, якщо і є можливість їхати тротуаром, то не завжди там є з’їзд. Якось доїхав по ДОСААФу, а з’їхати нема кудою. Тому більше не ризикую і їду дорогою. Звичайно, що якби це був звичайний візок, можна було б, без проблем, подолати невеличкий бордюрчик, сходинку. Та не в моєму випадку. З електровізком це не вийде.
Якщо аналізувати, то наше місто у цьому плані змінюється. І є багато позитивних моментів. Наприклад, раніше я не міг потрапити у парк «Соснина», прогулятися біля озера, відпочити. Бо неможливо було переїхати містком через річку Кума. Зараз там зробили ремонт, і я можу рухатися електровізком. Доїжджаю аж до сцени, де відбуваються різні заходи. Але потрапити від пірсу до лавочок не можу. Там покладена бруківка. Це гарно, естетично.
Але на перепоною для мене є бордюр, через який не можу з’їхати. Тому маю побажання – якби там зняти 1-2 бордюрчики. Воно не дуже й помітно буде. А для мене та для інших людей, які мають проблеми зі здоров’ям, це плюс.
Було б добре обладнати на пляжі спеціальний спуск до води. Щоб люди з обмеженими можливостями могли змогу зайти у воду.
Без проблем Саша Гайдук доїде до міського парку. Правда, лише рухаючись по дорозі. Тротуари для нього не підходять.
Розповідає, що минулого року міг випити кави у вуличному кафе біля магазину «Перлина». На тротуар потрапив біля з’їзду, облаштованого біля місцевої прокуратури. А там, без проблем доїхав аж до столика.
– Бачу, що нормальний пологий пандус ще є у кафе «Казка». Я не пробував туди заїжджати, але, думаю, що зміг би, – розповідає. – Решта закладів такого типу недоступні.
Чи зручно потрапити
до лікаря на прийом
А як же з об’єктами, куди, за потреби, потрібно обов’язково потрапити? Наприклад, лікарня. Саша розповідає, що минулого року йому довелося відвідувати стоматолога:
– Я потрапив у приміщення нашої райлікарні через пандус, який тут є. Він зручний. Проїхав у дверях. Помітив, що тут є ліфт. Не користувався ним. Не було потреби. Але добре, що його відновили. Можна скористатися, якщо доведеться.
Є великий пандус біля магазину «Рукавичка». Тому, якщо треба купити продукти, можна заїхати.
– Якось заїхав на площу до пам’ятника Т.Шевченку. Звідти пробував переїхати у напрямку «Соснини». Не виходить. Треба об’їжджати навколо. Що стосується пандусу до адмінбудику, не користувався ним. Але виглядає зручним, – розповідає.
Є ще великий пандус біля «Продсервісу», але Саша каже, що теж не пробував туди виїжджати.
– Минулого року виготовляв закордонний паспорт. Тому подавав документи у місцевому ЦНАПі. І вдалося туди заїхати – є пандуси, ширина дверей теж дозволила вільно проїхати, – каже Олександр.
Зручні пандуси – найбільша проблема
Власне, на цьому й завершується доступність шумських об’єктів для Саші Гайдука. Так, є ще чимало закладів з пандусами. Але Саша переконаний, що вони незручні. І зроблені, швидше, для галочки. Щоб виконати норми і здати об’єкт в експлуатацію.
Питання в тому, хто приймає таке, дозволяє такі пандуси. Бо більшість з них непридатні для користування. Ними неможливо заїхати у приміщення.
Добре, що у Саші є рідні, які стали для нього великою опорою. Батьки, сестра з сім’єю, друзі, які час від часу навідують, телефонують.
Донечка, яка більше свого часу перебуває з татом. Софійка закінчила сьомий клас і дуже радує свого татуся.
Але ж не всі таке мають. Хтось мусить і сам робити ці, здавалося б, елементарні речі. Тому держава, влада мають доскіпливіше ставитися до цього питання. І Саша переконаний, що зручні, доступні пандуси – одна з головних проблем. Як і тротуари.
– Взагалі, що помітив, коли будують щось нове, будь-де, то цих норм більш-менш дотримуються. Тому сучасні об’єкти уже доступніші. Але коли починають щось переробляти біля уже діючих будівель, то часто це непридатне для людей. Як ось ситуація з більшістю пандусів, дверей та тротуарів, – ділиться Саша своїми спостереженнями. – Тому варто над цим працювати. Приємно, що у нашому місті з’явилося соціальне таксі. Ним можуть скористатися люди, щоб доїжджати до лікарні чи до іншого об’єкта – куди є потреба. Я цією послугою не користувався, бо маю сам таку можливість. Але то вже великий плюс. Але у плані доступності послуг для людей з обмеженими можливостями ще є над чим працювати.
Читати також:
Тоня Левенець хоче жити. Шумчани можуть долучитися до порятунку землячки
Де шумчанам шукати допомоги психолога. Якщо у місті немає такого спеціаліста
Що робити з безпритульними тваринами у Шумську. Досвідом ділиться місцева волонтерка
