Українські землі з середини XIV ст. перебували у складі Великого князівства Литовського, а з 1569 року – Речі Посполитої. Литовські Статути 1529, 1566, 1588 рр. визначали функціонування тогочасної судової системи. Внаслідок діяльності судів – ґродських, земських та інших залишився величезний документальний масив актових книг, тобто, судових справ, які сьогодні є джерелом цінної історичної інформації. Суди розглядали питання спадщини, межових земель, сусідські непорозуміння, пов’язані з боротьбою шляхтичів за селян та майно. Часто-густо провадження по таких судах відображалося лише у зізнаннях офіційних свідків – врядових вижів (після судової реформи 1564-1566 рр. – возний). У даній статті також використані праці істориків і краєзнавців В.Поліщука, В.Собчука, А.Заяця, О.Барановича.
Онишківці
Центром володінь князів Масальських на Волині після породичання у 1539 році з впливовим родом Боговитиновичів стали Онишківці.
Спосіб життя князя Масальського та його сина Федора – привілейованих землевласників, спонукав до постійних роз’їздів, адже вони мали власність ще й у Городенківському повіті, тож про постійне місцеперебування в Онишківцях стверджувати не можна, хоча, про існування княжого маєтку в цьому селі можна говорити з впевненістю.
Наше сьогоднішнє уявлення про село, яке починається першою хатою і закінчується останньою, відрізняється від села XVI ст., де, в першу чергу – це землі, ліси, ставки, річки, луки і сіножаті, які лежать навколо невеличкої купки хаток зі строго визначеними межами вже сусіднього села. Людей у цих селах проживало не багато, їх кількість можна визначити по сплаті податків: подимного – грошової данини, яку платили князівські та приватні піддані з господарства, городників – категорії збіднілих селян, які користувались, не маючи польових наділів, тільки городами. Історик Баранович, щоб обрахувати людність в ті роки, рахував в кожнім димі та городнику одну родину, яка складалася, в середньому, з шести осіб.
У 1569-1570 рр. з волинських маєтків князя Івана Масальського – Онишковець, Суража, Турова, Ходак, Ісерни урядник (представник князя, який вів господарство та керував маєтком) Флоріян Лупенський сплачував податки з 6-путних бояр, 74-х димів, 2-х городників по 4 гроша , 28-ми городників по 2 гроша, з 9 млинових кіл, двох корчом і з двох горілчаних котлів. Отже, у цих селах проживало близько 700 осіб.
Ще одна згадка про Онишківці від 1576р., коли в Кременецькому гродському суді розглядалася скарга на Михайла Боговитина від князя Андрія Івановича (зятя Ф.І.Масальського) в тому, що 2 червня 1576р., як ходили чутки про напад татар, урядник Шумський Ян Завацький з багатьма слугами, міщанами та підданими шумськими, напав з великим ґвалтом на маєток в Онишківцях. Його піддані кричали язиком татарським. Люди, розуміючи той крик, кинули свої маєтності, побігли куди хто міг. Інші, пустившись вплав, потонули, а одного – Конаша з Онишковець урядник шумський з жінкою і трьома дітьми зловив і з всією маєтністю забравши, невідомо де їх подів і ті всі речі та майно, підданих онишковецьких від мала до велика, забрав і до маєтку пана свого у Шумськ припровадив. Чим завершився розгляд цієї справи, як і багатьох інших, невідомо, тому що немає записів про це в судових книгах, або вони не збереглися.
Родове гніздо князів Ісернських
Ще одним спадковим набутком молодого князя Федора Масальського стали села Тетерівка та Ісерна. Сьогодні від Тетерівки не лишилося і сліду, а Ісерна, згідно указу Президії Верховної Ради від 7 березня 1946 року, невідомо з яких причин, стала Кутянкою. Ці села лежали в межу одне з одним, відомо, що Тетерівка була розташована на однойменній річці, запиненій греблею. Можливо, місцеві жителі по назвах урочищ зможуть визначити розміщення цього відомого, в ті часи, на всю округу населеного пункту, адже неодноразово на статки тетерівської землі зазіхали зухвалі сусіди.
У червні 1543 року ісернський урядник Гришка Лепун скаржився на шляхтича-землевласника Михайла Джуса, який наїхав на тетерівську землю, пограбував вироблене дерево, забрав 50 бортей (вуликів) та загородив дорогу, що було освідчено врядовим вижем (офіційним свідком) Кременецького замку. А через місяць розібрав та вивіз нову селянську хату, потоптав вівсяні і житні поля та сіножаті, захопив 100 овець і 70 баранів, що знову засвідчив врядовий виж. Ці «добросусідські» війни тривали роками: то пограбовано гостинний двір в Ісерні, то Джус знову «ґвалтом» наїхав та забрав в тетерівських та ісернських людей воли, корови, коні, свині.
До однієї скарги додається перелік забраного одягу: жупан люнский (короткий легкий каптан з рукавами з привізного сукна), дві гуні (грубий довгий верхній одяг, зразок гуні експонується в Шумському музеї), сермяга (кафтан із грубого нефарбованого сукна), однорядка (верхній широкий, довгополий одяг з рукавами, під якими робилися отвори для рук). Лише перший у списку одяг є одягом багатих, адже пошитий із дорогого привізного люнського сукна, а решта – належав простим селянам, хоча й він був цінним майном, адже за нього правувалися в судах. Згаданий гостинний двір свідчить про те, що Ісерною проходив важливий транспортний шлях, де могли зупинитися для відпочинку чи ночівлі купці та подорожуючі.
Важливо згадати, що Ісерна була родовим маєтком князів Ісернських, які збідніли і продали свої вітцівські володіння. Бажання повернути родове гніздо не покидало нащадків. Федір Ісернський, який був кременецьким возним, у 1571 році разом з братами Дахном та Левком Устяновичами позивалися з князем Федором Масальським у справі володіння маєтком Ісерни, але безрезультатно…
Слідкуйте за новинами на сайті. Ми продовжимо розповівдати про Шумськ та його околиці у XVI столітті.
Фото – з відкритих джерел.
Лариса КОЛЕСНИК,
науковий співробітник Шумського районного краєзнавчого музею.