Чи думав хтось кілька років тому, що юна учасниця духового оркестру під орудою Семена Єзерського з Обичі, третьокласниця Альона Панасюк, стане колись військовою?
Що ця дівчинка з валторною – саме на цьому музичному інструменті починалося її творче майбутнє, одягне військову форму, і, крім музики, буде ходити у наряди?
Змалку й сама про це не мріяла, навчалася в Обицькій школі, паралельно закінчила музичну – на музлітературу та сольфеджіо їздила у Шумськ, а ось спеціальності її навчав Семен Єзерський.
До того ж, була спортивною дівчинкою, часто брала участь у різних змаганнях.
Та музика захопила більше, і Альона обрала її своїм життєвим орієнтиром. Закінчила Рівненське музичне училище при РДГУ. Почала шукати роботу, почула про можливість військового контракту. Зопалу рішення не приймала, а порадилася спершу з батьками, і вони підтримали. Навіть мама, а жінки більш чуттєві до таких ситуацій, не була проти.
– Можливо, десь глибоко у душі вона й думала інакше, та мені сказала: «Раз ти так вирішила, я «за»». Взагалі, мама завжди мене у всьому підтримує, як і тато, і я їм за це вдячна. Крім батьків, питала думки у багатьох людей і, зрештою, зважилася, – розповідає Альона.
Контракт дівчина підписувала у Василькові. Там, з 90 чоловік, які прийняли таке рішення, 48 були жінки. На місяць Альону, разом з іншими контрактниками, відправили на навчання у «Десну», там і присягу приймала, потім повернулася назад, а вже звідти потрапила у військову частину у Володимир-Волинський Звичайно, що тут більше віддається роботі в оркестрі, але, як жартує: «І нарядів ніхто не відміняв».
– Мені страшно хотілося потрапити у такий ритм життя, і зараз не шкодую про своє рішення, – каже дівчина.
Розповідає, як восени їздили на схід – їхній військовій частині присвоювали ім’я князя Романа Великого, то як же без оркестру? Виступали тоді на другій лінії, а після офіційної частини семеро учасників оркестру, серед них – і Альона, поїхали на першу лінію фронту. Там, на передовій, грали для бійців, часом – і в окопах. Та якими радісними були очі хлопців, як дякували за виступи, все-таки моральний дух у бойових умовах дуже важливий, – переконана дівчина.
Свій вибір Альона пояснює так:
– У кожній людині, у кожному українцеві живе почуття патріотизму. Я переконана, що усі розуміють, що треба боронити свою країну, просто в одних патріотизм зверху, в інших – десь захований глибоко у душі, і, залежно від цього, кожен робить власний вибір.
Зараз тема війни дещо замовчується, але вона триває, і пересічні військові й не знають, коли вона закінчиться. А такі, як Альона – мужні, витривалі, вольові, розумні, не по роках мудрі – мають складати кістяк українського війська, незалежно від ролі, яка їм відведена – тримати зброю, грати на валторні, лікувати або готувати обіди. Головне – робити це щиро і любити свою Вітчизну.
