Таня та Петро Пилипчуки – подружжя з Шкроботівки. Здавалося б, нічим не відрізняються від інших щасливих пар. У серпні будуть святкувати срібне весілля. Народили та виховують четверо синів. Старший, 23-річний Володя, вже відслужив у війську, у листопаді повернувся додому. Батьки кажуть, що, можливо, швидко стане на шлюбний рушничок щастя. Все здавалося, як в усіх. Аж ні.
Таке захоплення дружини, яке звикли вважати суто жіночим, як вишивання, із задоволенням поділяє і чоловік теж.
У Тетяниній сім’ї особливої прихильності до цього ремесла не було. Зацікавилася цим мистецтвом у дівочих літах. У Петра трішки вишивала мама, а він пильніше почав освоювати ази на уроках трудового навчання.
Десь після двох років подружнього життя, Петро, переглядаючи вироби дружини, сам захотів спробувати. І в нього вийшло.
Першим здобутком у нелегкій праці стала вишита доріжка – тут був трішки більший хрестик, адже в Петра з дитинства слабкий зір. Вишивати це було трішки легше, аніж інші речі, які захоплюють своєю вишуканою красою барв, геометричних орнаментів та квітів.
Далі наловчився, і створив делікатніші вироби – вишив «Дерево життя», сорочку. Подружжя працює лише однією технікою – хрестиком.
Петро анітрішки не комплексує, що займається нібито не чоловічою справою. Переконує, що хобі приносить задоволення та заспокоює водночас. Це його своєрідне дозвілля. А так і важка сільська робота, і заробітки у Польщі на його плечах.
Та Петро – не єдиний з Пилипчуків, хто полюбив творити хрестиком на полотні. Син Вадим теж спробував таку, непросту на початках, справу – вже має у доробку вишиту подушечку. Менші хлопці, Валентин та Данилко, теж приглядаються, проявляють цікавість до сімейного захоплення.
Пилипчуки не вишивають на продаж – не люблять цього. Все зроблене, «намальоване» голкою на тканині зберігають вдома. Хіба, що дарують рідним та близьким. Як ось Петро своїй сестрі, яка мешкає у Херсоні.
У Шкроботівці є ще один чоловік-вишивальник, який вміє та любить займатися, здавалося б, таким не чоловічим зайняттям. Це – Саша Лобода. Він не лише один із кращих тенорів на Шумщині. Його голос, якби чоловік здобув музичну освіту і вдосконалювався, міг прикрасити високі сцени провідних музичних центрів світу. Цей дар йому передався від тата, який вмів та любив співати. Не раз, їдучи по вулиці на фурі, шкроботівляни чули, як співає старший Лобода.
А Сашко теж має золоті руки до вишивання. Розповідає, що цей потяг у нього проявився дуже рано – у 7-8 років. Всі свої вишиванки він створив собі сам. А яку картину вишив цей чоловік – очі розбігаються від краси.
Ось так чоловіки у Шкроботівці творять красу на полотні, не поступаючись своєю майстерністю жінкам.
