Ірина Легусь: «Це найкраще, що могло трапитися у моєму житті»
– Кажуть, що якщо Господь хоче зробити жінці комплімент, він дарує їй доньку. Мені Бог такий подарунок зробив тричі.
Бути мамою трьох доньок – це найкраще, що могло трапитися у моєму житті. Не можу сказати, що завжди було легко, але, однозначно, це – найбільше щастя. Мої діти народилися з різницею у півтора року, тому росли і дорослішали одночасно. З доньками ніколи не мала якихось особливих проблем чи непорозумінь. Намагалася виховувати їх так, як виховувала мене моя мама – у любові і довірі.
Усі троє із золотими медалями закінчили Шумський ліцей, легко вступили на бюджет. Найважчий час – коли було три студентки одночасно. І не так фінансово, як через те, що вдома стало порожньо.
Зараз діти виросли, закінчили навчання. Молодші, Світлана і Тетяна, живуть і працюють у Києві, Оля – найстарша – у відділі освіти, культури, молоді та спорту Шумської міської ради. Світлана заміжня, подарувала мені онучка. Я щаслива мама, тому що змогла гарно виховати своїх доньок. А найбільша радість, коли усі мої діти збираються вдома, хоча це тепер буває нечасто.
Алла Лукащук: «Мої донечки –
то моє щастя і підтримка»
– Бути мамою трьох доньок – неважко, бо це найбільше щастя у моєму житті. Діти мені завжди допомагають, правда, найменша, Соломійка – то татова доня, вона і на риболовлю з ним ходить, і допомагати татові любить, завжди біля нього крутиться. Старші дівчата, Юля та Марійка – уже заміжні, марійка подарувала мені онучку Анастасійку, яка росте разом з Соломійкою, бо ж між ними різниця всього три роки, так що мені довелося обох бавити.
Дівчата допомагають мені на кухні, усі дуже люблять домашню випічку – тортики, пиріжки, рогалики. А коли печу коровай, то допомагає найменша донечка – Соломійка залюбки робить квіточки для оздоблення, це у неї виходить, бо має терпіння до такої справи. Прошу благословення для своїх дітей та онучки і дякую Богу, що так ощасливив мене у житті.
Людмила Бебешко: «Донечки – це, практично, мої другі руки»
У подружжя Людмили Бебешко, які мешкають у Великих Дедеркалах, – троє доньок.
– Пропало на дівчатах гарне прізвище, – жартує Михайло Бебешко, глава сім’ї.
– Бог обласкав мене чудовими дітьми, – каже пані Людмила, – дуже рано вони стали моїми добрими помічницями у нелегкій жіночій праці. Хоча не варто нарікати – плече допомоги мені завжди підставляв мій чоловік. А донечки – Оксана, Ліля, Леся – це, практично, мої другі руки. Всі мають свої обов’язки, можуть підмінити одна одну. Треба було готувати – куховарили всі, треба було йти на город – брали інструмент і працювали, прибирати – теж усі разом. Тішуся, що виховала їх хорошими людьми, умілими господинями, У нас досить цікава демографія виходить – у чоловіка лише самі брати. Їх у нього аж четверо. Вже маю 6 внуків, серед них – 5 хлопців, і лише одна дівчинка – Софійка.
Світлана Киричук: «Не втомлююся
бути мамою»
– Навіть і подумати не могла, що стану мамою тричі. А зараз не уявляю життя без своїх синочків. Звичайно, я, як і кожна жінка, хотіла мати донечку (особливо про це мріяв чоловік). Але Господь послав хлопчиків, за що я дуже вдячна.
Нам немає коли сумувати, у хаті завжди весело. Всі мої синочки різні. Люблять розказувати якісь історії, завжди усім діляться, запитують поради. Допомагають, по своїй можливості, усі. Звичайно, що найбільше – старший, Максим.
Дуже мої хлопці полюбляють домашню випічку, яку стараюся робити їм частенько. Давидко і Сашко завжди допомагають на кухні. Усі в борошні – веселі і щасливі.
Бути мамою це – велике щастя і робота на кожен день, від якої ніколи не втомлюєшся.
Наталя Томащук: «У нас уже є свої класні традиції»
– Не уявляю нашої сім’ї без своїх дорогих синочків. Чи важко бути для них мамою? По-різному. Коли тато наш удома – справляємося, а коли на роботі – виручає бабуся. Мама приїде – і їсти приготує, і догляне онучків, доки я на роботі.
Звичайно, що нелегко нагодувати чотирьох чоловіків, але даємо раду. Старший, Денис, та чоловік у нас – м’ясоїди, а Володя та Адріан – солодкоїжки, тому страви готую різні, щоб усім вгодити. Та й хлопці допомагають. Денис уже готує омлети, картоплю фрі, цікавиться, як варити супи. Їх хлопці не дуже полюбляють, але ж мама заставляє їсти супчики. Найменший наш синочок, Адріан, помагає мені ліпити вареники, дуже йому це подобається. У суботу обов’язково маю напекти хлопцям оладок, це не обговорюється.
У хаті завжди весело, особливо зараз, коли карантин, і з усіма треба робити уроки. Але найбільше хлопці полюбляють, коли ми усі разом їдемо на риболовлю до ставка чи у ліс, на пікнічок, де обов’язково смажимо на вогні сардельки. Це уже традиція. Взагалі-то, не важливо, що будемо смажити, головне, щоб на вогні.
Юлія Артєєва: «Тиждень тому народився наш третій синочок»
– Весело бути мамою трьох дітей. Коли мені сказали, що чекаємо нашого першого хлопчика, природне відчуття радості і материнської ейфорії миттєво перемішалося з величезним почуттям відповідальності і обов’язку. Це було одинадцять років тому, тоді я вперше стала мамою, і народився синочок Марко. Вдруге відчула смак материнства через два роки – нашому Ігорчику зараз 9. А тиждень тому з’явився на світ наш найменшенький – синочок Ромчик.
Старші хлопці допомагають доглядати крихітного братика. Дуже задоволені, тішаться та гордяться його появою.
Взагалі, бути мамою трьох хлопців важко. А так, як Марко та Ігорчик у мене хлопці шустрі, то тільки пильнуй, щоб ніде не влізли. Тож про відпочинок тільки мрію.
Проте діти дуже мене люблять, і це компенсує усі затрачені зусилля. Марко мене жаліє, переживає, запитує, чи змучилася, як спав Ромчик, скільки разів уночі вставав.
Ще зі школи я мріяла, що матиму трьох діток, тож Бог подарував їх мені. Проте, якщо будуть іще, то нехай народжуються, бо це – дар Божий.
Оксана Ковальчук: «Сини – то моя гордість»
У найстаршої доньки пані Людмили Бебешко, яка виховала трьох доньок, Оксани Ковальчук, – самі козаки, один одного статніші. Найстарший, 25-річний Юра, успішно справляється з обов’язками глави немалої, як на наші дні, сім’ї. А ще Оксана тішиться своєю гордістю – молодшими синами: 16-річним Михайлом та наймолодшим – 10-річним Романом.
– Сини – моя гордість, не цураються жодної роботи, не ділять її на жіночу чи чоловічу. Допомогти мені у прибиранні чи посуд помити – це без жодних проблем. Ця робота за виграшки навіть для найменшого Романа. Картоплю почистити, птицю обпатрати, вареників наліпити і зварити – кожен з моїх хлопців готовий у потрібний момент допомогти мені справитися з цим.
Що може побажати мама для них – лише доброї життєвої долі своїй надії та опорі.
З мамами спілкувалися – Мар’яна Паращинець, Алла Омельчук, Володимир Гаврилюк.
Читати також:
Як родина з Жолобок дає раду дев’яти діткам
У подружжя Вознюків з Шумська після шести донечок таки народився бажаний синочок
Як воно – одружуватися у масках. Історія суразького подружжя, яке зареєструвало шлюб під час карантину
