Сьогодні у Шумську відбулося відкриття Алеї Надії – місце тиші, молитви, пошани. Тут встановили портрети тих мешканців Шумської громади, які стали на захист нашої держави, а зараз перебувають у статусі «зниклий безвісти» або у полоні.
Це – Олександр Сорочинський, Віктор Бабула, Олександр Киричук, Іван Осіпчук, Олександр Вікторович Омельчук, Олександр Валерійович Омельчук, Ярослав Денчук, Володимир Глущенко, Степан Садов’юк, Сергій Решетнік, Олег Некрасов, Володимир Фещук, Василь Міньковський, Ігор Ніколюк, Сергій Левчук, Андрій Троцюк, Володимир Каліжук, Олег Чернешов, Віктор Камєнєв, Сергій Петрочук, Володимир Андрійчук, Віктор Лєткий, В’ячеслав Меланченко, Сергій Коберський, Владислав Жуковський, Костянтин Шліхта, Сергій Мосензов, Павло Супрунюк, Андрій Мосійчук, Леонід Катеринюк, Роман Каплун, Григорій Левенець, Дмитро Войцішевський, Андрій Матлак, Олександр Каніщев, Анатолій Мельник, Василь Іванюк, Олександр Дмитрук, Василь Тимощук, Леонід Павлюк, Віктор Троцюк, Володимир Янчишин, Валентин Грозовський, Алім Матвієць, Степан Климчук, Володимир Стратюк, Олег Чемеровський, Роман Шупінський, Анатолій Процишин, Назар Вонс, Олег Кравчук, Віталій Хвойна, Валентин Діхтярук, Віктор Потичний, Микола Тарковський, Василь Харковий, Олег Бойко, Андрій Півень, Сергій Вознюк, Сергій Волков, а також військоковополонені – Володимир Федчук, Василь Ніколюк, Юрій Панасюк, Іван Дробоцький, Андрій Кузьмич, Василь Філіп’юк, Віталій Антонов, Олексій Нечипорук, Андрій Петрук.
Ці люди не статистика – це Герої, це наші побратими, сини, батьки, сестри й доньки. І навіть, якщо сьогодні ми не знаємо, де вони – ми знаємо, за що вони боролись – за свободу, за Україну.
Духовенство Шумська звершило молитву за зниклих безвісти, за полонених, за їхнє якнайшвидше повернення, та за силу тим, хто чекає.
– Надзвичайно важко жити в невідомості, в невідомості про те, що тебе чекають, в невідомості тоді, коли ти чекаєш, в невідомості про те, що ти чекаєш такий довгоочікуваний дзвінок, довгоочікувану вісточку про свою рідну людину, – зазначив під час виступу голова Шумської міської ради Вадим Боярський. – Надія – це одна із трьох християнських чеснот. Напевне важко відокремити надію від віри і любові. Тому що кожен з цих Героїв, маючи надзвичайну любов, пішов захищати український народ. Кожен із нас надзвичайною вірою і молитвою вірить у те, що кожна родина дочекається свого Героя.
Зворушливо прозвучала пісня у виконанні Сергія Андрейчука «Мамо, не плач».
Біля Алеї Надії зібралися шумчани, щоб підтримати тих, хто досі не повернувся додому, наших захисників та захисниць, які перебувають у полоні, чи вважаються зниклими безвісти. Воїнів, які віддали частинку себе заради свободи і незалежності України.
Родини зниклих безвісти підняли символічний стяг надії над містом, який є проявом віри, єдності та підтримки. Це не просто прапор, це надія батьків, матерів, дружин, дітей.
Стяг складається з двох горизонтальних смуг – білої та чорної. Білий колір символізує віру та свободу і надію на повернення всіх захисників додому. Чорний уособлює біль, смерть і страждання, що супроводжують полон.
Дружина зниклого безвісти воїна Павла Супрунюка Оксана зазначила, що в Україні сумна статистика тих, хто зник безвісти. Станом на 2025 рік, на сайті міністерства внутрішніх справ розміщено інформацію про понад 86 тисяч осіб зниклих безвісти. Також закликала пам’ятати про зниклих безвісти щодня, бо їхня жертва заради усіх нас – безцінна, та продекламувала вірш Нідії Ващишин, захисникам, яких вважають зниклими безвісти, їхнім рідним, які вірять, чекають.
На завершення заходу родини зниклих безвісти прикріпили на стрічках сердечка з побажаннями для тих, кого чекають та за кого моляться.
