Як жити, коли твоя доля змінюється в одну мить? Як знайти у собі сили, щоб рухатися далі? І звідки їх черпати? Та чи посильна ноша молодої матері, на руках у якої залишилося двоє маленьких діток. І тепер ти виховуєш їх сама. Бо чоловік білим ангелом злетів у небо…
Тетяна Швець народилася у Літовищах. П’ятирічною переїхала жити на Миколаївщину. Тут ходила до школи, згодом навчалася на кухаря-офіціанта. Декілька років тому знову повернулася до рідного села. Познайомилася із Ярославом, теж родом із Літовищ. Хлопець зростав у багатодітній родині та був найменшим у сім’ї. Мав ще трьох братів та трьох сестер.
Зустрічалися молодята біля року та поєднали свої долі. Невдовзі у молодого подружжя народився первісток Назарчик. Через два роки з’явився на світ другий синочок – Женя.
Нелегкі випробування випали на долю молодої сім’ї. Аби забезпечити родину, Ярослав їздив на заробітки. Коли в Україні у 2014 році оголосили АТО, Ярослава мобілізували. Згодом чоловік повернувся додому. Коли розпочалася повномасштабна війна, Ярослава знову мобілізували – у лютому минулого року.
Чоловік загинув через три місяці після мобілізації внаслідок ворожих обстрілів поблизу с.Мар’їнка Донецької області за декілька днів до свого тридцятиріччя.
Уже рік Тетяна несе гіркий тягар втрати на своїх плечах. На долю цієї молодої жінки випала нелегка місія – поставити на ноги двох синочків, які ще зовсім маленькі. Вони так потребують татової підтримки. Але війна позбавила їх цього. Щоденні біль, сльози, розпач не полишають. Але Тетяна переконана, що саме діти є її розрадою, саме синочки спонукають триматися, мати велику силу волі та бажання жити.
Зараз Тетяна з дітками проживає у Шумську. Тут купила квартиру за допомогу, яку отримала у зв’язку із загибеллю чоловіка.
– Щодня з Назарчиком та Женею ходимо до Алеї Пам’яті у Шумську, де встановлено портрет нашого чоловіка і батька у військовій формі. Дітки беруть з дому машинки, та йдуть до тата гратися. І вдома портрет Ярослава нагадує, що рідної людини уже немає поряд, – розповідає Тетяна Швець про те, як війна змінила життя її та діток.
Хлопчики непосидючі, їм усе цікаво. Назарчику невдовзі виповниться п’ять рочків, він відвідує дитячий садок у Шумську. У травні Жені буде три рочки. Наразі він з мамою удома, але влітку теж піде у садочок. Тетяна каже, що тоді шукатиме собі роботу.
На вихідні жінка разом з дітками їде у Літовищі, де мешкають її батьки. Щоразу відвідують могилу їхнього чоловіка і тата.
Мине час, закінчиться війна, все стане на свої місця. Тільки синочки зростатимуть без батька, але на усе життя вони запам’ятають його відвагу, його подвиг, його жертву. Вони знатимуть, що тато загинув за те, щоб Україна перемогла, а його синочки зростали у вільній, мирній державі, мали хороше майбутнє. Тепер свою сім’ю Ярослав охороняє з неба.
Сьогодні – День Матері. Для Тетяни Швець він особливий. Радісний – бо мама, адже має таких чудових, допитливих синочків. Сумний – бо поруч немає коханого Ярослава, з яким мала б ставити на ноги своїх діток. Та особливий – бо 12 травня у її чоловіка день народження. Ярославу мав би виповнитися 31…
