Пекельна війна не дає оговтатися від втрат наших воїнів. Сумна звістка знову надійшла у Шумську громаду – у жорстоких боях за рідний край загинув її захисник, Герой, житель села Залісці Олег Ярмолюк, 1982 року народження.
Народився Олег в Обичі. У сім’ї Ярмолюків він був найменшим – мав старших братів Вітю та Васю.
Коли Олегу виповнилося 14 років – осиротів, помер його батько. Один з братів уже був одруженим. А ще двох синів мама ставила на ноги сама.
Після 9 класу Олег пішов навчатися у Шумське профтехучилище на механізатора. Служив в армії. Згодом їздив на заробітки у Польщу, Київ, Бучу – тут облаштовував бомбосховище у школі.
У 2005 році одружився – зустрів свою Ірину та пішов у зяті в Залісці. Майже 18 років прожили разом. Народили та виховували двох дітей – сина Романа, який перейшов в одинадцятий клас, та семирічну Каринку.
Олег дуже любив дітей, особливо леліяв донечку, і дівчинка теж була дуже прив’язаною до тата.
2 травня цього року Олег пішов боронити рідну землю. Служив водієм кулеметного взводу. Телефонував рідним при кожній нагоді.
– Останній раз Ірина спілкувалася з Олегом у п’ятницю, 7 липня, – розповідає теща Галина Михайлівна. – Наступного дня з ним зв’язку вже не було.
Олег Ярмолюк загинув у жорстоких боях за рідну землю 10 липня 2023 року на Донеччині поблизу с.Діброва.
Коли рідним сповістили, що Олега вже немає у живих, усі дуже плакали. Маленька Каринка ніяк не могла зрозуміти, що сталося і почала запитувати:
– Бабусю, чого ви плачете?
– А я мовчу, – каже Галина Михайлівна.
– Скажіть, чого ви плачете? – знову запитує дівчинка.
– Піди запитай у мами, – відповіла онучці.
Але таки наважилася сказати Каринці, що її тата вже немає. А дівчинка відповіла словами, які просто розривають душу: «Я буду ходити до нього на цвинтар і буду з ним говорити. І він буде у мене».
– Олег дуже любив свою сім’ю, був дружнім, компанійським, добрим, чуйним. Не боявся ніякої роботи. Усе, за що не брався, доводив до кінця, мав золоті руки, – розповідає про загиблого Олега Ярмолюка його кум Ярослав Вінічук. – Про нього тільки хороші відгуки. Олег був безвідмовним. Якщо потрібна допомога, навіть, коли телефонуєш серед ночі, він завжди підтримає. Я не вірю, що Олега уже немає.
– Брати між собою були дружні, ввічливі, – розповідає троюрідна сестра Оксана. – У нашій родині заведено, що не має значення, чи ми рідні, чи троюрідні, ми – один за одним, підтримуємо стосунки.
Біля місяця тому Олег приїжджав додому на один день. Тоді Каринка була у хрещеної у гостях. Тож про те, що її тато є – не знала. Коли дівчинку привезли додому, дитячій радості не було меж. Донечка тоді вискочила татові на руки, обняла його і сказала: «Більше не відпущу». Тоді родина зробила вже останнє спільне сімейне фото, де Олег – у військовій формі.
Діти й досі не вірять, що їхнього тата уже немає. Як і всі у селі. Тепер Олег на небі та оберігатиме свою найбільшу радість – дітей – звідти.
Живим коридором з державними прапорами, зі сльозами й на колінах зустрічала Шумщина свого Героя Олега Ярмолюка. На площі Героїв Майдану священники відправили панахиду за полеглим воїном. Далі кортеж з тілом востаннє поїхав додому у Залісці.
Попрощатися та віддати шану захиснику прийшли рідні, сусіди, односельці, представники влади, військовослужбовці та усі небайдужі люди. Похоронна процесія, що розтягнулася на кількасот метрів, йшла у невимовній тузі та під звуки духового оркестру.
Нещодавно у Залісцях загинув воїн Сергій Руденький, однокласник Ірини Ярмолюк. Тоді вона казала, що приходитиме до нього на могилу щодня. А тепер провідуватиме не тільки однокласника. Її стежка буде стоптана туди, де знайшов вічний спочинок її коханий чоловік, такий надійний і щирий.
Олег став п’ятим жителем села Залісці, який поклав своє життя у боротьбі за Україну проти російського окупанта від початку повномасштабного вторгнення.
