Скільки молодих життів уже забрала повномасштабна війна. Сьогодні, у 365 день російської агресії, згадаймо наших Героїв з Шумської та Великодедеркальської громад, які віддали за Перемогу та мирне небо над Україною найцінніше.
Іван Анін
Йому тепер завжди буде 23. Він першим із шумчан поклав своє життя на вівтар боротьби проти російського окупанта.
15 березня, близько 7 години, старший кулеметник бронеавтомобіля 2-го відділення 3-го зенітно-артилерійського взводу зенітної ракетної батареї зенітного артилерійського дивізіону Іван Анін у бою з підрозділом збройних сил російської федерації отримав вогнепальне поранення, несумісне із життям. Сталося це біля села Мощун Бучанського району на Київщині.
Сергій Грищук
38-річний Сергій Грищук був учасником російсько-української війни на Донбасі. Пішов добровольцем. Після важкого поранення його комісували.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Сергій був у Польщі на заробітках. Не міг там залишатися. Повернувся на рідну землю. Без вагання став у стрій її оборонців. Щоб захистити вільне майбутнє українського народу, свого єдиного сина Максима. 3 квітня Сергій Грищук героїчно загинув.
Олександр Луцик
13 жовтня Олександру Луцику мало б виповнитися 50… Його мобілізували 8 березня, і чоловік пішов боронити рідну землю. 21 квітня війна обірвала його життя у віці 49 років. Загинув Олександр у боях з російським агресором поблизу с.Новобахмутівка Донецької області.
Без батька залишилося троє синів. Олександр був чудовим сім’янином і добрим господарем. Янголом злетів у небо, залишивши по собі пам’ять і біль.
Віктор Чорноокий
47-річний Віктор Чорноокий після закінчення педагогічного вузу трохи працював у рідній Тилявці учителем. Але невдовзі переїхав на Вінниччину. Тут одружився і присвятив своє життя військовій службі. Понад 16 років Віктор носив військову форму, а у 2018 році підписав контракт, воював.
29 серпня 2022 року Віктора не стало – командир бойової машини командного відділення гірсько-штурмового взводу загинув у запеклих боях за українську землю, внаслідок бойового зіткнення під час наступальних дій під Нововознесенським-Миролюбівкою Херсонської області.
Сергій Руденький
38-річний Сергій Руденький був найстаршим сином у батьків, добрим братом. З перших днів повномасштабної війни сміливо виконував бойовий обов’язок на передовій. Навіть після контузії, не підлікувавшись, як слід, Сергій без вагань вирушив назад на фронт, до побратимів.
Трагічно загинув 3 жовтня, внаслідок мінометного обстрілу на Донеччині. Як розповів близький друг захисника, увечері, у день смерті, роту Сергія обіцяли відвести із зони бойових дій, а його – відпустити на трохи додому. Цього він найдужче чекав, та не судилося…
Іван Горобець
45-річний Іван Горобець загинув 10 жовтня у селі Первомайське Донецької області. Війна назавжди забрала турботливого сина, брата та батька. Сиротами залишилися четверо дітей.
Як жаль, що пішли від нас ці мужні захисники такими молодими, сповненими сил. Дай, Боже, щоб Шумщина більше не знала таких втрат, щоб не лилися материнські сльози, щоб не залишалися сиротами діти. Дай, Боже, щоб ми нарешті здолали ненависного ворога, і на нашу землю, политу кров’ю українських захисників та захисниць, прийшов довгоочікуваний мир.
Валерій Лівар
Як тільки Україну сколихнула тривожна звістка про повномасштабне вторгнення росіян, цеценівчанин Валерій Лівар по кілька разів на день заходив у сільський старостат і постійно запитував, чи треба щось допомогти? З травня захищав Україну від окупанта.
У жовтні Валерій Лівар на кілька днів приїжджав з передової додому. Але зовсім мало побув. Та й привід для відвідин був сумний – приїхав, щоб похоронити свого двоюрідного брата з Волині, який загинув, захищаючи Україну від російського окупанта.
7 жовтня воїн поїхав назад, повернувся на передову, а вже 13 жовтня загинув у боях неподалік села Опитне Покровського району на Донеччині.
Роман Затворнюк
На війні з російським окупантом загинув 23-річний Роман Затворнюк з Цеценівки.
Коли на початку березня усім чоловікам потрібно було проходити медичний огляд, Роман, у військкомат поїхав одним із перших, не зволікаючи. Каже, що був дуже відповідальним. У кінці березня Романові зателефонували і повідомили, щоб з’явився на військкомат із речами.
Воював, мав два поранення. Після першого пролікувався і знову поїхав захищати Україну від російського агресора.
9 листопада 2022 року помер у госпіталі внаслідок другого поранення, яке отримав поблизу населеного пункту Торське Лиманського району на Донеччині.
Сергій Балагуда
28 жовтня під час участі у бойових діях, поблизу населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області, від отриманих поранень, несумісних із життям, загинув відважний солдат, Герой України Сергій Балагуда.
Народився та виріс у Цеценівці. Після закінчення школи їздив на заробітки – то у Київ, то до Польщі. Коли перебував у столиці, одружився. Молоде подружжя знімало квартиру у Києві. Народилася донечка Вероніка.
Сергій був призваний на військову службу під час мобілізації 28 серпня 2022 року, служив стрільцем-санітаром 9-ої парашутно-десантної роти.
Юрій Ожоганич
Захищаючи нашу державу від російського окупанта, загинув Юрій Юрій Ожоганич з Потуторова. З дружиною та п’ятьма дітьми він приїхав на Шумщину із Воновахи у 2014 році. Служив у ЗСУ ще з часів АТО. Коли розпочалася повномасштабна війна, з перших днів повернувся, щоб боронити Україну.
Служив командиром протитанкового артилерійського взводу – старший офіцер на протитанковій артилерійській батареї протитанкового артилерійського дивізіону.
Сьогодні на фронті здобувають Перемогу два сини Юрія.
Андрій Прокопчук
27 листопада, під час бою з військовими формуваннями російської федерації, внаслідок отриманих поранень, на Донеччині загинув молодший сержант, житель с.Андрушівка Андрій Прокопчук.
Народився та виріс він у рідному селі. Проходив службу в армії, був в АТО. Сиротами залишилося двоє донечок Андрія.
Після повномасштабного вторгнення росії на українську землю, чоловіка у листопаді мобілізували, і він пішов боронити рідну землю. Служив командиром мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону у військовій частині А4267.
Максим Михно
9 грудня у м.Харків через отримані поранення внаслідок ворожого обстрілу у Луганській області під час виконання бойового завдання, загинув захисник України, рохманівчанин Максим Михно. Він боронив Батьківщину у складі інженерно-саперного відділення саперного взводу механізованого батальйону.
Батьки Максима були військовими. Тато, Іван Миколайович, воював в Афганістані. Максим народився в Одеській області. Згодом сім’я переїхала на Шумщину.
1 серпня 2014 року 26-річний Максим пішов служити в АТО, підписав контракт.
Коли розпочалася повномасштабна війна росії в Україну, 25 лютого хлопець уже був у військкоматі – прийшов туди сам, без повістки.
Тимофій Антощук
Під час боїв під Бахмутом Донецької області отримав поранення наш земляк з Шумбару Тимофій Антощук. 27 листопада 2022 року 32-річний сержант через травми помер.
Після одруження купили з дружиною житло у Тернополі. Звідти чоловіка і мобілізували до війська. Перед тим пройшов АТО, згодом їздив на заробітки за кордон.
У Тернополі у Тимофія залишилася дружина та син Гліб, у Шумбарі – батьки та бабуся.
Роман Мельничук
24 листопада, під час ведення бойових дій та бойового зіткнення з силами противника в районі Бахмутське Донецької області, отримав поранення суражчанин Роман Мельничук.
Чоловік мав рідкісну спеціальність, був танкістом, командиром танка. Мав золоті руки. Був майстром по дереву. Виготовляв двері, інші дерев’яні вироби. Його продукція мала попит не тільки на Шумщині, а й у столиці та її околицях.
Осиротіли батьки, дружина та донечка Наталя.
Олег Бобко
30 грудня, під час виконання службових обов’язків, обірвалося життя командира відділення, молодшого сержанта, Героя України, нашого земляка Олега Бобка, який загинув на Донеччині, під Авдіївкою.
Служив під час АТО у десантних військах, проходив військові навчання за кордоном. Коли розпочалася повномасштабна війна, Олег був на заробітках. Та вже у перших числах березня пішов воювати.
Осиротіла дворічна донечка. Ніколи не знатиме свого тата друга дитинка – коли Олег загинув, дружина Обула вагітною.
Олександр Дацюк
12 січня 2023 року за рідну землю поліг старший солдат, стрілець-санітар десантно-штурмового батальйону Збройних сил України, житель с.Вілія, Герой Олександр Дацюк. Внаслідок військових дій він отримав ушкодження від вибухів та осколків поблизу населеного пункту Торське, що на Донеччині.
У кінці весни хлопець мав серйозне поранення. Після оперативного втручання йому було заборонено підіймати більше 5-ти кілограмів.
Олександр мав пройти лікарську комісію, проте він відмовився від цього. І повернувся на службу, щоб і далі захищати країну від російського окупанта.
Валерій Сухоруков
Внаслідок інсульту помер військовослужбовець, захисник України із Суража Валерій Сухоруков.
З перших днів повномасштабного вторгнення був мобілізований військкоматом. Тоді з їхнього села пішло воювати 11 чоловіків, у тому числі – й Валерій.
Перебував у військовій частині, за місцем дислокації. На службі з ним сталася біда – інсульт. 29 січня помер у лікарні в м.Житомир.
Микола Юрчук
43-річний Микола Юрчук з Шумська служив у у Збройних силах України з квітня минулого року. Отримав поранення, мав контузію. За станом здоров’я міг далі не служити. Але сказав: «Я мушу йти, бо мене там побратими чекають, я маю їх підтримати». Два місяці тому Микола приходив у відпустку.
Молодий боєць загинув 5 лютого 2023 року біля населеного пункту Новоселівка Донецької області.
У воїна залишилися батьки, молодший брат Руслан та 16-річний син Владислав.
Сергій Бутенко
Під час виконання службових обов’язків 21 лютого 2023 року загинув наш земляк Сергій Бутенко, 1978 року народження, житель міста Шумськ.
Чоловік був справжнім патріотом. З перших днів російської окупації звернуся до військкомату і пішов воювати, хоча не мав жодного досвіду несення військової служби.
Дуже хотів. Щоб його рідні жили у вільній Україні і за це віддав життя.
З дружиною Анею Сергій виховував четверо дітей, старші з них – уже повнолітні. Ще двоє – школярі.
Віталій Поліщук
20 лютого 2023 року, в бою з окупантами загинув наш земляк Віталій Поліщук, 1986 року народження.
Він був щирим, безвідмовним, порядним, добрим, чуйним та справжнім, вірним товаришем і побратимом.
Патріот України, який без вагань пішов захищати свою родину, рідну землю від жорстокого нападника.
Родина загиблого Героя мешкає у Мировому та Кордишеві. Брат Віталія теж захищає Україну у складі ЗСУ.
Михайло Польовий
Ворожа куля передчасно обірвала життя 45-річного Михайла Польового з с.Великі Дедеркали.
Не уникав повістки, а відразу ж пішов служити у Збройні сили України. Це було з перших днів війни, наприкінці лютого.
Михайло отримав осколкове поранення під час бойових дій на сході України у війні з російськими окупантами. Загинув під Вугледаром, у селі Павлівка.
У Героя залишилася дружина. До останнього вона не вірила, що Михайла уже немає.
Назар Климюк
Назар Климюк із Садок загинув на війні 6 травня. Спочатку воїна поховали у Дніпрі. З допомогою ДНК-експертизи встановили, що це – тіло Назара Клим’юка. Через два місяці після загибелі він повернувся до рідної хати у домовині і знайшов вічний спочинок на батьківщині.
Кілька років тому був призваний до лав ЗСУ, служив у Миколаєві. Згодом – підписав контракт.
Був одружений, проживав у Костянтинівці Донецької області. Коли розпочалася війна, сім’я переїхала на Шумщину. Вдовою залишилася дружина, сиротами – четверо синів. Дворічний Дмитрик був спільною дитиною подружжя.
Анатолій Яцюк,
Сергій Антонюк
Ці відважні чоловіки були сусідами, мешкали у Шкроботівці на одній вулиці, служили в одній бригаді і загинули в один день.
У родині Яцюків Україну захищає ще один син – брат покійного Анатолія. І за нього ще більше болітиме вистраждане материнське серце.
А мама Сергія Антонюка прощалася із своєю другою дитиною – вона уже поховала одного сина, який помер від недуги.
Незадовго до трагічної події Анатолій Яцюк приходив у відпустку та офіційно зареєстрував шлюб зі своєю коханою. Тоді востаннє тримав на руках крихітну донечку, яка нещодавно народилася.
Василь Димнич
15 серпня, під час виконання бойового завдання, в населеному пункті Богородичне Донецької області віддав своє життя за Україну темногайчанин Василь Димнич.
Василь – з багатодітної родини. Народився у Матвіївцях. Проте понад п’ятнадцять років проживає у Темногайцях, куди прийшов у зяті. Чоловік був гарним господарем, старанно трудився.
У зоні бойових дій отримав контузію. Тож лікувався та проходив реабілітацію. Невдовзі знову став у стрій. Осиротіли 15-річна донечка та дружина.
Сергій Марчук
9 серпня на Донеччині загинув уродженець с.Радошівка, житель с.Мізюринці Сергій Марчук.
За бажанням родини Сергія Ярославовича поховали у с.Згарок Деражнянського району Хмельницької області, де він раніше проживав.
Андрій Ярощук
12 серпня 2022 отримав поранення біля населеного пункту Орли Синельниківського району Дніпропетровської області, виконуючи бойове завдання, Андрій Ярощук із Матвійовець.
Був доставлений в м.Запоріжжя у госпіталь. Після виснажливої боротьби за життя, 15 серпня серце Героя перестало битися.
У бійця залишилась дружина Тетяна, доньки Мар’яна та Катерина, батьки, сестра.
Андрій у 2014 році одним із перших пішов служити у зону бойових дій на сході України. Там отримав поранення. Після цього його комісували.
Та любов до України була для нього понад усе. Коли росія здійснила повномасштабне вторгнення, у кінці лютого, разом із побратимами, Андрій знову пішов боронити нашу землю.
Микола Чаплюк
Народився Микола Чаплюк у Загайцях. Був музикантом, працював учителем. Згодом чоловік звільнився і їздив на заробітки.
Його мобілізували 15 квітня – стрільцем взводу охорони роти охорони. 11 травня відбув до нового місця служби у розпорядження командира 24 бригади. Помер внаслідок травм, несумісних із життям, у районі населеного пункту Сухий Ставок Херсонської області, під час артилерійського обстрілу противником.
Без тата залишилася донька, овдовіла дружина, осиротів батько.
Сергій Пилипчук
Коли розпочалася повномасштабна війна, загайчанин Сергій Пилипчук одним із перших записався у тероборону. Займався волонтерством. 8 березня пішов служити у РЕМ-роту – ремонтувати техніку.
Щодня – вранці, в обід та ввечері – Сергій телефонував до своєї дружини, повідомляв, що все добре. Останнього разу вони спілкувалися в обідню пору, 13 жовтня.
Увечері його дзвінка дружина не дочекалася. Відчула якесь лихо. 15 жовтня їй написав повідомлення побратим чоловіка зі словами співчуття. Спочатку не зрозуміла, що сталося. Тоді побратим зателефонував до неї і повідомив про загибель Сергія.
Володимир Матевощук
Унаслідок мінно-вибухової травми, несумісної із життям, 29 жовтня 2022 року загинув Герой України, мізюринчанин Володимир Матевощук.
Солдат-гранатометник до останнього подиху захищав нашу неньку-Україну в районі населеного пункту Павлівка Донецької області, де поклав своє життя. Народився Володимир Матевощук у Радошівці. Згодом їхня сім’я переїхала до Мізюринців. Після школи працював на різних роботах, їздив на заробітки.
Дуже хотів одружити сина Володимира і дочекатися онучки. Не судилося…
Віталій Кривенко,
Микола Фурман
На війні загинули Герої України, захисники, воїни з Матвійовець – Віталій Кривенко та Микола Фурман.
З перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації стали на захист країни. За час служби воїни приходили у відпустку додому. Остання була у жовтні.
Саме тоді, на Покрову Віталій Кривенко одружився. Його старший брат Олексій теж обороняє Батьківщину від російського агресора.
У Миколи овдовіла дружина Катя та 11-річний син Костянтин.
Віталій та Микола були друзями, жили неподалік один від одного. Разом пішли служити і разом загинули. Сталося це 10 листопада 2022 року, внаслідок отриманих травм, несумісних із життям, поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
Григорій Семенців
Ще у 2019 році Григорій підписав контракт і пішов служити. Хоч як його рідні відмовляли – не послухав. Мріяв стати військовим. Хоч мав з дитинства слабке здоров’я, це не стало на заваді. Служив на сході.
Останній раз був удома у січні 2022 року – якраз тоді помер тато Григорія.
З першого дня повномасштабного вторгнення воював.
Загинув 3 січня 2023 року. Попрощатися із Григорієм приїхала його дівчина Марта, з якою познайомився, коли служив на Львівщині. Оплакує сина мама.
Микола Палій
З перших днів повномасштабної війни став на захист України Микола Палій з Дедеркал.
4 березня, через 2 дні після того, як пішов служити у Збройні сили України, померла його мама.
Майже рік Микола Палій обороняв Україну від російського агресора. Постійно був на позиціях.
14 лютого, під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Водяне, що на Донеччині, загинув.
У чоловіка залишилися син Владислав та донечка Оленка.
