До редакції газети «Новини Шумщини» звернулися жителі Малих Садок, щоб розповісти про свого односельця Романа Нестера, який з початку повномасштабного вторгнення в Україну, активно зайнявся волонтерством.
Кажуть, що у селі про цього чоловіка тільки позитивні відгуки. Хто б його не просив про допомогу – ще нікому не відмовив. Буває, що до нього звертаються у нічну пору зі своїми проблемами – завжди послухає, підтримає.
Роман Михайлович усе життя працював водієм, лісником. Зараз – на заслуженому відпочинку. У місцевому храмі його обрали головою ревізійної комісії.
Гарно дбає і про власну родину – виплекав разом з дружиною 3 дітей.
Усім серцем вболіває за Україну, особливо – у такий нелегкий час, коли у державі точаться бойові дії через вторгнення росії.
Кожну родину сьогодні зачепила війна, кожна сім’я робить свій внесок для того, аби допомогти хлопцям, які охороняють нашу українську державу повномасштабному вторгненню армії російської федерації.
Багато українців, зокрема, і шумчан, боронять нашу Україну від російського агресора. Служить у Збройних силах України уже третій місяць зять Романа Михайловича Віктор, який проживає у Брикові.
Тож Роман Нестер, разом з дружиною Людмилою, донькою Валентиною та внучкою Вікторією, долучаються до приготування різних страв для воїнів – готують удома тушонки зі свинини, риби, різну випічку. У майже сімдесятирічному віці він з донькою та внучкою уже возив передачу у зону, де тривають бойові дії, під Білорусію. Там пробули дві доби.
Багато продуктів харчування, одягу, медикаментів надали для захисників та захисниць з ГО «Схід та Захід єдині», за що родина Нестерів щиро вдячна. Юрій Столяр з Брикова надав продукти харчування та сприяв з ремонтом автомобіля. Допоміг у придбанні акумуляторів до автомобілів Андрій Янюк, які так потрібні сьогодні воїнам. Сини Микола з Шумська та Роман з Теребовлі теж надали матеріальну допомогу.
Наступного тижня Роман Михайлович планує їхати туди, де зараз тривають бойові дії. Каже, що не може сидіти, склавши руки. Дуже вболіває за українських солдатів і хоче бути корисним для наших захисників та захисниць. Відтоді, як побачив на власні очі воїнів, неспокійно на душі пану Роману. Каже, що часом аж мороз по шкірі іде, як подумає про бойові дії.
– Моє рішення однозначне – надумали допомогти, зібралися і відразу ж поїхали, нікому нічого не кажучи, – розповідає Роман Михайлович. – Бо наша підтримка для солдатів дуже важлива. Усі ми чекаємо Перемоги. А для цього потрібно докладатися усім гуртом.
До слова, у лавах Збройних сил України служить восьмеро садківчан та один мешканець села, призваний на строкову військову службу.
