Укотре чорна звістка обпікає болем наші серця. Вкотре важка втрата у Шумській громаді. Перед Новорічно-Різдвяними святами загинув захисник України, Герой, суражчанин Роман Мельничук, 1974 року народження.
24 листопада, під час ведення бойових дій та бойового зіткнення з силами противника в районі Бахмутське Донецької області, чоловік отримав поранення внаслідок влучання у танк керованої ракети. Роман мав рідкісну спеціальність, був танкістом, командиром танка.
Лікарі боролися за його життя. На жаль, 29 грудня він помер у лікарні.
У переддень Нового року кортеж з тілом нашого Героя, захисника Романа Мельничука зустріли «живим» коридором при в’їзді у Шумську громаду – в с.Ходаки.
Страшна війна назавжди забрала у рідних дорогого чоловіка, люблячого тата, турботливого сина, хорошого брата.
Народився та виріс Роман Мельничук у Суражі, там закінчив рідну школу.
Мав золоті руки. Був майстром по дереву. Виготовляв двері, інші дерев’яні вироби. Його продукція мала попит не тільки на Шумщині, а й у столиці та її околицях. Особливою популярністю користувалися дерев’яні сходи, які він виготовляв. Праця його рук із дерева красується у місцевому суразькому храмі.
– Роман був активним чоловіком, брав участь в усіх заходах, які проводили в селі, – розповідає староста села Олександр Михальчук. – Вулиця, де він проживав, була найактивнішою. Її мешканці тут постійно облаштовували, доглядали, впорядковували. А ще ця вулиця дуже дружна. Навіть, коли проводжали на війну свого товариша, який є АТОвцем і зараз на передовій, вирішили, що разом стануть на захист України. В АТО Роман не потрапив, а ось коли розпочалася повномасштабна війна, таки пішов у військкомат і став у ряди ЗСУ.
Роман Мельничук був відвертим, щирим, прямолінійним, допомагав людям, не відмовляв, коли ті про щось просили. Не любив пафосу, був скромним. А життєвою його позицією була така: «З Україною в серці!». Це мотивувало, не роздумуючи, піти у Збройні сили України добровольцем, з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну.
25 лютого Роман уже був у військкоматі. Чоловік не мав пальців на руках, це наслідки, пов’язані з деревообробкою. Проте він не відчував дискомфорту, виконував усі роботи, брався за справу і доводив до кінця.
– Ми з Романом були однокласниками та до останнього – друзями, – розповідає Роман Рудюк. – Роман був розумним, найкраще з нас, однокласників, навчався. – Разом їздили на Майдани. Завжди був чесним і боровся за правду. Таких людей дуже мало. Останнім часом спілкувалися по телефону. Він планував продовжувати служити. Тоді мені казав: «Коли встану на ноги, пройду реабілітацію, то піду далі служити». Роман був справедливим, патріотом своєї країни. А ще – трудолюбивим, ніколи не мав часу. Дотримував свого слова – якщо комусь щось пообіцяв, обов’язково виконував.
– Роман був учасником двох майданів ,- згадують про нього односельці. – Був цікавою людиною у багатьох питаннях. Не любив публічності, слави, був скромним. Ніколи не терпів компромісів, і не йшов на них. Ніколи нікому не хотів завдавати клопоту.
Нестерпно втрачати дітей – у Романа залишилися батьки. Втратила частину свого всесвіту дружина Ольга. Без щирого батьківського слова та люблячих обіймів залишилася донечка-семикласниця Наталя. Не пригорне свого брата сестра Юлія. Ще так багато він не встиг…
Не судилося, у 48 років Бог забрав його до себе. Заупокійну службу відправили у рідному селі. Попрощатися з Героєм прийшли не лише рідні, а й багато друзів, колег, однокласників, односельців, знайомих – від наймолодших до найстарших. Дорогу встелили квітами.
Роман мужньо боровся проти окупанта і віддав життя за незалежність України. Він був справжнім патріотом та до останніх хвилин свого життя залишився вірним сином своєї Батьківщини. Смерть його – це біль усієї громади, усієї країни.
