Дожити до ста років – то справжня розкіш, яку не кожному дано пізнати. А ось Наталію Панасівну Петрук із Людвищ Бог благословив дожити до такого щедрого ювілею.
У свої поважні роки бабуся ще самостійно ходить, порається по господарці – то птицю погодує, то ще чимось підсобить доньці та зятеві.
– Ото копає дочка барабольку, а й вийду на поле та збираю трохи, – розповідає Наталія Панасівна.
Ще у свої сто років жінка має ясний розум та унікальну пам’ять. Знає дні народження усіх своїх рідних. А ними Бог, як і роками, теж нагородив щедро.
Має трьох доньок – Олену (рідні називають її Люсею), Галю та Надію, шестеро онуків, дванадцять правнуків та маленьку потіху – праправнучка Дмитрика.
Столітня життєва історія жінки не була легкою, вона не втратила оптимізму та віри у людей. Хоча має всього три класи польської школи, дуже мудра і приємна у спілкуванні.
– Пережила війну, а тепер у таких роках ще й другої дочекалася, – бідкається Наталія Панасівна. – Все життя важко працювала. Спочатку норми буряків робила. Але підростало три дочки, і грошей не вистачало, бо й чоловік небагато заробляв. Під час війни біля нього розірвався снаряд – через це втратив око. Працював на фермі на причепі, і я на ферму пішла, 14 років тут трудилася, була передовою свинаркою. Три рази на день ходила по три кілометри з дому на ферму, – розповідає столітня людвищанка.
Виросла Наталія Панасівна у багатодітній родині – у сім’ї було семеро сестер та один брат. Досі болить у серці трагічна історія, яка сталася у їхній сім’ї. Сестра зустрічалася із хлопцем, хотіли одружитися. Але батьки не дозволили. Бо ж прийняти зятя не було куди – у хаті й так восьмеро дітей, і в нареченого теж родина багатодітна. Хотіли посватати за багатого одинака. Не витримали серця закоханих і думки про таку розлуку – сестра помилася, вбралася у чистий одяг і сіла біля вікна. Там і застрелив її коханий, а потім і собі смерть заподіяв. Наталії тоді тільки чотири рочки було – вона у сім’ї наймолодша, тому тих подій не пригадує, але знає із розповідей рідних про цю любовну трагедію. Молодими померли ще дві сестри.
Хоч і важко доводилося працювати, рано овдовіти та чимало перипетій пережити, Наталія Панасівна – напрочуд позитивна людина. Коли спілкуєшся з нею, на душі стає якось тепло – настільки проста і щира жінка. Розповідає про все так, ніби з книжки читає. Жодного разу нічого не забула і не запнулася. Це справді рідкісний дар. І все це робить з приємною посмішкою.
Радіє, що рідні часто її навідують, не забувають. Бо вони – її світ, її коріння, її життєва нагорода. Адже треба заслужити в Бога – мати таку гарну родину.
– Наша мама дуже позитивна людина, – каже донька Олена Володимирівна. – Усе життя вона живе з добром у серці, ніколи ні на кого не тримає злості.
– Вона завжди у русі, досить активна та життєрадісна, – приєднуються до розмови доньки Галя та Надія. – Це певно, і тримає її стільки років на світі.
– Ще донедавна таке було, що приїдемо, а бабці нема, питаємо, де, а вона вже з рядном на плечах з городу іде. Ще в 90 років таке було. Працювала багато, доки могла, – розповідають рідні.
– Вони всі добрі до мене, – тішиться Наталія Панасівна. – По п’ять разів на день їсти кличуть. Я ще й шкоринку сама пожую. Трохи помагаю, а то сиджу надворі, то біля мене наші коти й собаки крутяться. Хочу, щоб всі завжди жили дружно, у любові один до одного. Щоб здорові були, щоб війна закінчилася, і настав в Україні мир.
– Дай Боже, щоб ви, шановна ювілярко, дочекалися Перемоги та жили ще довго у спокої у колі рідних вам людей, – такими побажаннями звернувся до Наталії Панасівни міський голова Вадим Боярський, який приїхав у Людвищі, щоб привітати поважну жительку громади. – У вас дуже гарна життєва дата. Ви прожили сторіччя, і тепер починаєте новий відлік з чистого аркуша. То ж нехай Бог благословить вас гарним здоров’ям і добром. У нашій громаді ви сьогодні найстарша мешканка.
Щирі вітання того дня лунали від старости села Алли Дмитрук, керівника структурного підрозділу КУ «Центр надання соціальних послуг» Тетяни Бочкової, від усієї численної родини. То ж нехай ті роки, які Бог ще намітив на цій землі для Наталії Панасівни, минають у мирі, у злагоді, у любові. І головне – у мирній Україні.
