За Україну поклав своє життя ще один Герой. Знову зазнала втрат Шумщина. 9 грудня у м.Харків через отримані поранення внаслідок ворожого обстрілу у Луганській області під час виконання бойового завдання, загинув захисник України, рохманівчанин Максим Михно. Він захищав Батьківщину у складі інженерно-саперного відділення саперного взводу механізованого батальйону.
Батьки Максима були військовими. Тато, Іван Миколайович, воював в Афганістані. Максим народився в Одеській області. Згодом сім’я переїхала на Шумщину. Тут хлопець навчався у Рохманівській, потім – у Шумській школах. Після закінчення вступив у Мирогощанський технікум, щоб освоїти спеціальність механізатора. У 20-річному віці був призваний на строкову військову службу у Львів – у 350-тий окремий десантний полк. Коли повернувся, закінчив навчання у технікумі.
1 серпня 2014 року 26-річний Максим пішов служити в АТО. Згодом він підписав контракт.
Пригадую, як Максим повернувся на Шумщину зі сходу. Тоді накрапав дощик, а біля в’їзду в село Рохманів з нетерпінням очікували бійця батьки, родина та багато односельців.
Коли з салону авто у камуфляжній формі вийшов Максим Михно – усіх переповнювала велика радість зустрічі, гордість за земляка.
Із поверненням на рідну шумську землю вітали тоді воїна сільський голова, священник, місцеві школярі зустрічали. Дякували за те, що захищав територіальну цілісність України, що не побоявся дати відсіч ворогові.
– Неодноразово військовослужбовця Максима Михна запрошували до школи на тематичні зустрічі, – каже староста села Володимир Дзерук. – Тоді він розповідав, що потрібно захищати свою Батьківщину, свій рідний край. А основними рисами його характеру були чесність та справедливість. Максим завжди казав правду в очі. Не вмів по-іншому, бо пройшов горнило війни, починаючи з 2014 року.
Максим був депутатом Шумської міської ради минулого, VII скликання.
Коли розпочалася повномасштабна війна росії в Україну, 25 лютого хлопець уже був у військкоматі, хоча ніхто до нього не телефонував, не вручав повістки.
Як пригадує мама Галина Августинівна, син, коли ішов у військкомат, з собою нічого не брав. Думав, що ще повернеться за речами. Проте згодом зателефонував і попросив, щоб зібрали швидко йому найнеобхідніше, бо він уже їде з хлопцями.
3 грудня Максим востаннє спілкувався із татом. Запевнив, що у нього все добре, що йдуть у наступ. І обіцяв, що повернеться із Перемогою.
Декілька днів Максим не телефонував. Таке не раз траплялося. Тому батьки вірили, що таки дочекаються звістки від сина. На жаль, отримали невтішну новину – їхній син загинув.
У Максима була мрія – самостійно заробити гроші, купити чи побудувати власне житло, і бути у ньому господарем. Не раз казав про це татові.
Тепер його домівка на небі. А на землі він залишиться у пам’яті рідних, колег, однокласників, односельців. У загиблого захисника залишилися батьки та сестра. Не встиг Максим створити власної сім’ї.
Траурний кортеж із тілом загиблого Героя зустрічали навколішки. Плаче Шумщина разом із рідними Максима. Сотні людей зійшлися, аби провести його в останню дорогу, встелили її квітами – як вдячність за те, що боронив Україну. Разом з людьми плакало і небо.
Односельці висловлюються про свого Героя найкращими словами. Кажуть, що Максим був добрим, щирим, життєрадісним, справедливим, відвертим, справжнім патріотом своєї Батьківщини.
– Ми пишаємося і гордимося Максимом. Він щиро, всім серцем вболівав за Україну до останнього подиху, – кажуть рохманівчанин.
Трикратний збройний салют сповістив, що спочиватиме воїн, який віддав своє життя за мир, волю та незалежність, на рідній землі. Вічна та світла пам’ять, Тобі, Максиме!
