На рідну землю повернувся на щиті ще один Герой російсько-української війни. Шумщина провела в останню земну дорогу свого сина – воїна Миколу Урбанського.
Народився у Шумську у 1966 році. Як розповідають рідні, прабабуся та прадідусь Миколи були родоначальниками школи у Шумську ще за царських часів.
Батько, Василь Михайлович, теж учителював. Але коли у райцентрі відкривали санепідемстанцію, не вистачало хіміка-біолога. Тож чоловікові запропонували очолити лабораторію. Чотири роки курсів та лікарська акредитація – і трудова біографія батька почала новий відлік.
Мама, Алла Миколаївна, усе життя пропрацювала у Шумській бібліотеці.
У подружжя народилося двоє синів – Микола та Михайло (нині – знаний на Тернопіллі фотограф). Обоє закінчили Шумську середню школу.
Микола навчався на «відмінно», закінчив заклад з відзнакою. Крім того, завжди брав активну участь у житті рідної альма-матер – був спортсменом та музикантом.
Закінчив Шумську музичну школу по класу духових інструментів, чудово грав на кларнеті, охоче долучався до художньої самодіяльності.
Микола вступив до Київської політехніки, де здобув спеціальність інженера-технолога. Мешкав у Києві. Був час, коли працював у науково-дослідному інституті. Згодом трудився на різних роботах, особливо – у важкі 90-ті роки.
Згодом чоловік переїхав жити на Полтавщину – тут була спадщина по материнській лінії. Доглядав за бабусею, яка жила у Гадячі. Там і залишився.
Завжди був патріотом України та підтримував національно-визвольний рух. Коли хтось із приїжджих вивісив у місті прапор ДНР, став одним із перших, хто протистояв такому неприємному інциденту.
– У 2014 році оголосили АТО, і Миколу мобілізували. Закінчив курси в Академії сухопутних військ у Харкові. Захищав державу, нагороджений «Медаллю за участь у бойових діях», – ділиться спогадами про рідного брата Михайло Урбанський. – Коли розпочалася повномасштабна війна, Микола тричі звертався у військкомат, але його не брали, та він наполегливо добивався свого. І брата таки мобілізували. З грудня 2022 року він став на захист України, а до того долучався до волонтерства. Спочатку потрапив на Черкащину, звідти – на Київщину. Наскільки я розумію, Микола з побратимами відстежували ситуацію в небі. Мій брат за військовою спеціальністю – ракетник. Свого часу він закінчив військову кафедру у виші. Микола через обстріли Києва дуже переживав за обох доньок, які проживають у столиці.
Після Київщини наш земляк потрапив на Запорізький напрямок. Тут Микола Урбанський помер у військовій частині від гострої серцевої недостатності.
– Ми щиро вдячні усім людям, які прийшли, щоб віддати останню шану дорогій нам людині – воїну, старшому лейтенанту Миколі Урбанському. Дякуємо усій Шумській громаді, особливо – міському голові Вадиму Боярському за підтримку, за таке щире, людяне ставлення до нас; начальнику групи ЦВК, майору Олегу Ковалику, волонтерській організації «На щиті», військовим із першого відділу Кременецького РТЦК та СП на чолі з Іваном Михайлецьким, особисто Ігорю Мовчану, військовому оркестру, моїм колегам із ТО КП «Фірма «Кінодністер», друзям, сусідам, однокласникам, небайдужим людям, усім, хто пам’ятає брата, хто допоміг нам у важкі, трагічні дні, – з такими словами звернувся від імені родини брат Миколи Урбанського Михайло.
Поховали воїна у Шумську – після багатьох років він повернувся на рідну землю. На жаль – на щиті.
– Важко втрачати рідних людей, усвідомлювати, що Миколи вже не має. Не хочемо у це вірити, – каже Михайло Урбанський. – Але, разом з тим, ми мусимо вистояти у цій війні. Нас тримає віра в Бога, віра в Перемогу! Пам’ятаймо, що Бог – за нами. А вороги будуть прокляті! Горіти їм у пеклі!
