Після довгих місяців надії та очікувань повернувся додому на щиті захисник України, Герой Олександр Каніщев.
Народився Олександр у Шумську. Тут минули його дитинство та юність. Змалку Сашко дуже любив село. Усі літні канікули проводив у своїх стареньких дідуся Володимира і бабусі Сабіни. Виконував всю роботу по господарству, не цурався ніякої справи.
Після навчання у школі вступив в університет у Рівному, пройшов строкову військову службу у Збройних силах України. Згодом поїхав у Францію.
Коли повернувся з-за кордону, служив в АТО. Це був 2014 рік. Отримав статус учасника бойових дій.
З початком повномасштабного вторгнення росії в нашу державу, знову взяв до рук зброю – Олександра мобілізували у липні 2023 року. На умовляння рідних ще не поспішати на війну, завжди відповідав: «Мій дідусь зі своїми братами добровільно пішли на війну, як фашисти напали. Тато в перші дні аварії на ЧАЕС поїхав туди, хоч багато його друзів шукали причини не поїхати, і я ніколи ховатися не буду».
Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, а вже з 19 вересня потрапив на бойові позиції. Дуже дорожив своїми побратимами. Разом із ними стояв проти ненависного ворога, тримаючи небо над Україною, наближаючи Перемогу.
17 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Роботине, що на Запоріжжі, загинув Олександр Каніщев.
«Якщо у мене народиться донечка, то я обов’язково наречу її ім’ям «Сабіна», – мріяв колись юнак Олександр Каніщев. Зустрів свою долю – Наталю. Разом вони створили гарну, міцну родину. Проживали у Брикові. У подружжя народилася красуня-донечка, і її назвали Сабіною. Молодий тато дуже любив її, казав, що воює за краще майбутнє своєї дитини.
Олександр завжди говорив з любов’ю про свою дружину. Був для неї опорою, казав, що Наталя – розумна і сильна жінка, що витримає все: «Мала, ти справишся зі всім, бо хто, як не я, буде захищати мою сім’ю?».
Маленькій Сабінці було півтора року, як тато пішов на війну. Донечка, коли бачила зображення рідної людини на прапорі, казала, що це її тато, що він воює за свою державу, за українську мову.
Олександр завжди був на позитиві. Хоч проходив нелегкі воєнні будні, старався підтримувати рідних. Мамі завжди казав: «Не плач, це війна, і я мушу вас захищати. Я обов’язково повернуся».
Обіцяв, але, на жаль, сталося по-іншому. Через підступного ворога овдовіла молода дружина, осиротіла донечка, у вічному смутку мама та сестра з родиною, у скорботі – друзі та усі, хто знав Сашка.
Важкою і довгою виявилася дорога додому воїна-захисника Олександра Каніщева. Після 25 місяців надії й очікувань рідні отримали сумне сповіщення – ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.
Вчора зі сльозами на очах, зі скорботою та болем від непоправної втрати на площі Героїв Майдану зустріли воїна рідні, друзі, влада, шумчани. Священнослужителі разом з присутніми помолилися за упокій душі відважного захисника.
Військовослужбовця похоронили на шумському цвинтарі, поруч з Героями, які, як і він, віддав життя за нашу державу.
Плакала родина, плакали шумчани, схиливши голови у скорботі перед пам’яттю вірного сина України, який віддав за неї найцінніше – своє життя.
