“Не робота, а просто бальзам на душу”, – так про свою працю у школі розповідає учителька Великозагайцівського ЗЗСО І-ІІІ ст. Іванна Чаплюк. Стверджує, що у захваті від дітей, і не уявляє себе в іншій ролі.
– Діти у мене просто супер, талановиті, і колектив, де працюю, обдарований, директор зацікавлений у тому, щоб ми розвивалися. Це все мотивує ще більше любити свою роботу і працювати з учнями, – ділиться власним досвідом Іванна Чаплюк.
Жінка родом із Малих Дедеркал. Освіту здобула у Тернопільському музичному училищі ім.Соломії Крушельницької. Задоволена, що навчалася саме у цьому закладі, бо отримала сильні професійні знання.
– Часом навіть жартували, казали, що наше училище – то в’язниця із професійним нахилом, настільки пильну увагу приділяли тут навчанню. Крім того, ми постійно їздили з виступами по різних містах України, грали в оркестрі. Усе стимулювало розвиватися, – згадує свої студентські роки Іванна Чаплюк.
Після того, як здобула освіту, трохи працювала у Великих Дедеркалах, у школі мистецтв у Тернополі. Та коли завагітніла, вирішили з чоловіком повертатися у село. Грошей на власну квартиру у місті не мали, а чекали поповнення молодої родини. Поїхали жити у Загайці – на батьківщину чоловіка.
Так і потрапила Іванна Чаплюк у колектив Великозагайцівського ЗЗСО, про який відгукується із таким захопленням та вдячністю. Разом із тим викладала у Великодедеркальській музичній школі. Подобалося тут працювати, та поєднувати було нелегко, тому обрала Великозагайцівську школу, де працює й досі.
Тут Іванна Чаплюк виконує роботу вчителя музики, педагога-організатора та завуча із виховної роботи.
Те, як жінка розповідає про учнів, про педагогічний колектив, і справді захоплює. У її голосі – неймовірна любов до того, що робить. Про кожного учня говорить з трепетом.
Діти це відчувають і віддячують учительці такою ж увагою та любов’ю.
Як тільки пролунає дзвінок на перерву – біжать до її кабінету. Часто залишається з ними й після уроків: обговорюють творчі плани, готуються до різних заходів, просто щиро спілкуються. Учителька дарує їм тепло свого серця, і діти це дуже проникливо відчувають.
Скільки різних заходів організувала творча Іванна Іванівна, і не злічити. Як тільки якесь свято, дата чи просто хочеться чогось особливого для душі, гуртує навколо себе усіх – і учнів, і вчителів, і батьків – та вперед щось організовувати. Дбає, щоб учні розвивалися у гармонійному середовищі та віддається цій роботі сповна. Радіє, коли бачить позитивний результат своєї праці.
Іванна Чаплюк не просто самовіддана освітянка і щира людина. Вона – жінка, про яких кажуть – сильна духом. Нещодавно пережила дуже важку втрату – на війні загинув її чоловік Микола Чаплюк і на щиті повернувся у рідне село. Досі у серці невимовна туга, рана, яка ніколи не загоїться. Біль, з яким доведеться пройти через усе життя. Та у своєму горі жінка не втратила віри й любові. Це, власне, й тримає. Вона зуміла справитися із хвилюваннями і продовжує дарувати свої знання та любов дітям, яких навчає.
– Знаєте, школа мене й витягнула. Бо якби не робота, не колектив, мої учні, не знаю, як би склалося. Ця підтримка мене врятувала, і я навчилася жити далі. Усі відчували мій біль, розуміли, і я знаходила розраду у роботі, – ділиться пережитим дружина Героя Іванна Чаплюк.
До повномасштабної війни родина почала будівництво власного житла у Кременці, чоловік, який теж раніше вчителював, згодом їздив на заробітки. Став на захист України і віддав найцінніше – своє життя.
– Кожен раз добираюся на роботу з Кременця у Загайці. Нелегко, звичайно, мені часто кажуть: та залиш вже школу. Та я вже не уявляю себе без улюбленої роботи, колективу колег, дітей, – розповідає Іванна Чаплюк. – Знаєте, якби довелося починати усе знову, нічого іншого для себе не обрала б. Коли свекор був у лікарні, я надивилася на людські болі, біди. Подумала тоді: яка ж це нелегка праця медиків. Я б так не змогла. А школа – тут все живе, радіє, жартує, вирує справжнє життя. Це щирий, відкритий світ, де я почуваюся комфортно.
Вчителька переконана: хто хоче навчатися, має для цього можливості. Головне – бажання, бо ж силою знання не запхнеш.
– Стараємося, щоб дітям було приємно у школі, щоб їхнє дозвілля наповнювати змістом, слідкувати за викликами часу, створювати атмосферу, у якій кожна дитина могла б розкритися, – розповідає.
Улюбленою роботою живе учителька із Загаєць Іванна Чаплюк. Радіє донечці-студентці, яка на вихідні поспішає до мами, до рідної домівки. І мріє, щоб в Україні нарешті настав спокій, Перемога, за яку її родина заплатила дуже важку ціну.
Напередодні Дня працівників освіти бажає колегам плідної праці, вдячних учнів та батьків. Ніколи не зупинятися на досягнутому, не сидіти, склавши руки, а рухатися вперед. Спільно творити середовище, де кожен учень почуватиметься комфортно.
Наша розмова завершувалася, бо Іванна Іванівна ще мала провести з дітьми захід до дня народження Дмитра Павличка, хоч це й була субота. А ще усі гуртом готувалися організувати День музики на свіжому повітрі.
Як добре, що є такі педагоги, як Іванна Чаплюк із Великих Загаєць, яка, попри випробування, разом із колегами навчає та виховує покоління, якому будувати і розвивати рідну державу.
