Гірка звістка надійшла у Великодедеркальську громаду. На війні загинув молодий відважний захисник, Герой Валентин Шмирук.
Народився Валентин 24 лютого 1995 року у Вовківцях, навчався у Великодедеркальській школі, згодом здобував фах механіка у Шумському профтехучилищі. Працював у Тернополі, а також водієм-експедитором на хлібозаводі у Шумську.
Дружина Оля – родом із Новоставу. У молодій сім’ї зростає дворічний синочок Дамірчик.
Як розповідає мама Валентина Світлана Миколаївна, у 2014 році, коли в Україні розпочалася війна, Валентин дуже рвався служити в АТО, але його не взяли за станом здоров’я, бо мав статус – обмежено придатний.
24 лютого 2022 року Валентину виповнилося 27 років. Мама тоді зайшла у кімнату сина, щоб привітати його із днем народження і спершу сповістила невтішну новину – про початок повномасштабної війни.
Старший брат Валентина, Олександр – учасник бойових дій та ветеран війни.
16 листопада 2024 року мобілізували Валентина. Він проходив навчання на Львівщині. Був інспектором прикордонної служби 2 категорії-водій (оператор) відділення повітряної розвідки та ударних безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної прикордонної застави третьої прикордонної комендатури швидкого реагування військової частини. Воював на Сумщині (Курський напрямок). Якраз потрапив туди на Різдвяні свята, бачив справжнє пекло.
– Від війни Валентин не ховався. Казав, що хоче жити, не хоче помирати, але якщо дадуть повістку, то піде захищати Україну, – пригадує слова сина мама Світлана. – Ще казав, що ніхто не хоче воювати, але ж хтось має це робити.
Загинув Валентин Шмирук 20 березня 2025 року внаслідок бойових дій у районі населеного пункту Юнаківка, що на Сумщині.
– Син завжди був веселим, дружнім, відвертим, – розповідає мама Світлана Миколаївна. – Він дуже любив життя. А ще дуже любив співати, мав солов’їний голос. Перебуваючи на війні, завжди співав з побратимами. Є таке відео, де вони виїжджали із Курщини, один автомобіль тягне інший, а побратими від душі співають: «Ще не вмерла України і слава, і воля». Ще Валентин любив казати правду в очі. Завжди мені повторював: «Ніхто не хоче туди їхати, а я мушу, бо мене чекають хлопці, маю їх забрати». «Валюсю, мама тебе дуже сильно любить, бережи себе», – завжди казала йому на це. «Я знаю, і я тебе люблю», – відповідав син.
– Валентин був найкращим, світлим, – каже про загиблого воїна його тітка Ольга. – Він ніколи ні з ким не конфліктував, не злився, був дуже добрим. Мав багато життєвих планів. Цьогоріч із сім’єю мали справити новосілля. На жаль, цього вже не буде.
Валентин дуже переживав за кохану дружину Ольгу і понад усе любив синочка Дамірчика. Тішив себе тим, що хлопчик підросте і буде гордитися своїм татком. Побудував будинок, бо хотів, щоб його сім’я жила у достатку.
Валентина дуже усі любили. Він старався усім близьким зателефонувати, написати.
Життя чоловіка було сповнене працею, добром та любов’ю до родини. Турботливий син та чоловік, люблячий тато, надійний брат… Як боляче говорити про таких молодих, сповнених сил, людей у минулому часі. Як боляче, що клята війна забирає найкращих. Валентину назавжди буде 30…
– Світлий мій маленький воїн і Герой України, – каже мама Світлана Миколаївна. – Його нема і вже не буде».
На «щиті» повернувся у рідні Вовківці відважний воїн Валентин Шмирук. Захисника зустрічали коридором шани. За душу померлого Валентина піднесли до Бога спільну молитву. З військовими почестями поховали захисника України на місцевому цвинтарі.
Вічна пам’ять і шана воїну Валентину!
Фото зі сторінки Великодедеркальської об’єднаної територіальної громади у Facebook.
