Війна забрала життя ще одного захисника Олександра Яська, 1985 року народження.
Народився та виріс Олександр у Потуторові у багатодітній родині Оксани та Володимира Яськів. У подружжя народилося двоє синів та донечка. Крім своїх рідних дітей, подружжя виховувало племінницю Тетяну, адже померла чоловікова сестра і дівчинка залишилася сиротою.
Навчався Олександр у Потуторівській школі, потім – у Биковецькій. Після її закінчення вступив до Тернопільського професійного училища №9. Згодом здобував знання у Бережанському аграрному технічному інституті. Працював головним інженером у «Тернопільміськліфт».
У чоловіка були майстровиті руки – за що брався, доводив справу до кінця. Мав хист до техніки, до комп’ютерів, до радіотехніки. Неодноразово Олександра могли бачити у Шумській міській лікарні, де він ремонтував ліфта.
Олександр разом з дружиною Зоряною та одинадцятирічною донечкою Іринкою проживали у с.Соборне Байковецької громади. Сім’я доглядала за бабусею та побудувалася на батьківському обійсті мами Оксани.
До слова, дружина Зоряна – теж з Соборного. Тато Олександра відійшов у засвіти декілька років тому.
У листопаді 2024 року чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України. Служив на Сумському напрямку. Його менший брат Степан теж боронить нашу державу від російського агресора.
15 липня 2025 року Олександр Ясько загинув у боротьбі за свободу та незалежність. Останнє, що він встиг сказати: «Йду вимикати апаратуру, бо щось дуже гучно летить».
– Олександр був компанійським, життєрадісним, комунікабельним, товариським, мав багато друзів, – каже староста села Мирослава Чуйко. – Завжди переживав за маму. Все казав їй: «У мене все окей. Ще живий».
Сумують, плачуть рідні, друзі, односельці, бо втратили близьку людину, молодого та відважного воїна-земляка. Він боровся за мир на українській землі, за спокій у домівці, за безпеку своєї сім’ї.
Немає таких слів, які б могли заспокоїти родину: згорьованих маму, дружину, донечку, бабусю, брата, сестру. Біль, який не можна передати словами, пекучий біль, сльози…
Дякуємо захиснику, що наближав Переможний день.
Фото взяті зі сторінки Байковецької громади у Facebook
