Силі волі та любові до життя, яка вирує у цьому юнакові, можна по-доброму позаздрити. Цілеспрямований, рішучий, мудрий та позитивний. Такими словами можна описати 18-річного тетильківчанина Павла Ялинецького.
Нещодавно юнак взяв участь у спецпроєкті «Країна для всіх» від громадської спілки «Ліга сильних» та видання «Українська правда. Життя». Організатори кажуть, що його завданням було показати, з якими викликами та бар’єрами стикаються у повсякденному житті люди з інвалідністю, змінити ставлення суспільства до громадян з обмеженими можливостями.
Павло переконаний, що це допомогло йому ще більше зрозуміти багато життєвих істин та додало сили рухатися далі й розвиватися.
– У грудні до моєї мами зателефонувала Світлана Демчук й повідомила, що є такий проєкт, запропонувала взяти у ньому участь. Я погодився. Була фотосесія, у мене брали інтерв’ю, – розповідає Павло. – Через місяць мною зацікавився ще один журнал. Я їздив у Тернопіль, де відбулася фотовиставка із нашими світлинами та життєвими історіями. Цим організатори хотіли розповісти про те, що не потрібно забувати про людей з обмеженими можливостями і давати їм нагоду проявити себе. Завдяки участі у проєкті я зміг побачити себе з іншого боку, отримати новий досвід та нові знайомства.
Павло Ялинецький народився та мешкає у Тетильківцях. Закінчив Вілійську школу. Навчався у Шумській школі мистецтв. Ще зі шкільних років захопився музикою. Розповідає, що спостерігав за майстерністю своєї учительки Оксани Данилюк. Саме вона стала для Павла прикладом та спонукала розвиватися у цьому напрямку. Хлопець брав активну участь у різних шкільних заходах. Павло гарно співає, шумчани неодноразово могли переконатися у цьому. У старших класах він двічі на тиждень разом їздив у Шумськ, щоб навчатися музики, опанувати гру на фортепіано.
Власне, у цьому напрямку Павло розвивається й далі, адже зараз він – студент другого курсу Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка. Хлопець професійно займається вокалом. Хоча зізнається, що після закінчення бакалаврату мріє спробувати свої сили в іншому. Хоче вступити на магістратуру та опанувати спеціальність психолога.
– У мене є дуже багато друзів по всій Україні та за кордоном. Багатьох з них я отримав завдяки соцмережам. Часто вони пишуть мені, телефонують, розповідають про свої проблеми. І я стараюся їх підтримати, дати пораду. Адже у сучасному світі дуже важливо бути комунікабельним, не закриватися у собі. Я завжди був відкритий для світу, для людей, ніколи не замикався у собі, не соромився говорити про те, що мене хвилює. І так кожна людина не повинна тримати у собі свій біль, потрібно говорити про це з іншими, ділитися. Це дуже важливо, коли тебе хтось вислухає, допоможе, – переконаний Павло.
Підтримка і справді важлива для кожної людини. І добре, коли поруч є ті, хто тебе розуміє та допомагає. Крім активного спілкування з друзями, Павло завдячує своїй сім’ї, яка його всіляко підтримує.
Чесно кажучи, вразила розповідь хлопця про родину, про те, скільки зусиль та праці докладають батьки для того, аби Павло мав можливість навчатися, розвиватися та почуватися повноцінно у суспільстві.
Щодня тато возить Павла на навчання у Кременець, а потім забирає додому. До того три роки двічі на тиждень возив у Шумську школу мистецтв на заняття. Хлопець, з-поміж іншого, захоплюється армспортом, тому двічі на тиждень відвідує заняття у спортивній школі ім.Андрія Пушкаря у Кременці. Каже, що має дуже хорошого тренера. Завдяки цьому та власним зусиллям, яких докладає, досягає успіху, бере участь у різних змаганнях.
– Мама у нас більше по заробітках, а тато оформлений по догляду за мною, – з любов’ю розповідає про найрідніших людей, які завжди підтримають, юний тетильківчанин. – Маю хороші стосунки зі своїми братами. Їх у мене двоє.
До слова, один із них – військовий, захищає Україну від російського зайди на запорізькому напрямку. Його мобілізували у жовтні минулого року. Приїжджав додому у відпустку, брати гарно спілкуються, підтримують один одного.
Павло зізнається, що з нетерпінням очікує його повернення додому з Перемогою. І продовжує жити, розвиватися та рухатися до своєї мрії.
Запитую у Павла, з якими проблемами найчастіше стикаються люди з інвалідністю.
– Найбільше, що хвилює, це – пандуси. Я навчаюся у Кременці, маю тут багато друзів, спілкуюся з ними. Часто хочеться зібратися разом, піти на піцу, поговорити. Але це не завжди можливо саме через пандуси. Не всюди вони є, а де є, то часто під великим кутом, тому по них важко потрапити у заклад людині з обмеженими можливостями, – ділиться наболілим Павло Ялинецький. – З іншими викликами намагаюся справлятися. Є велика підтримка рідних, друзів. Дуже допомагає спілкування з ровесниками, заняття спортом. Вважаю, що люди у житті мають вміти знаходити одне одного, бути відкритими для спілкування та об’єднуватися. Це додає сили та допомагає розвиватися, не замикатися у собі. Потрібно у будь-якій ситуації підтримувати один одного, зберігати спокій та життєву рівновагу. Не бійтеся розповідати іншій людині про себе, ділитися власними проблемами.
Павло цінує те, що має велике коло спілкування і вірить, що усе вдасться, якщо цього захотіти та впевнено рухатися до своєї мети. У юнака є життєвий девіз: «Іти вперед, незважаючи ні на які перешкоди». І ця істина вчить нас багато чому.
Чесно кажучи, кожному з нас є що почерпнути у цього мудрого та щирого юнака, який неймовірно любить життя, людей та випромінює незвичайний позитив. Після спілкування з Павлом стає якось світло на душі. І віриться, що й тобі все під силу, бо юнак на власному прикладі вчить, що будь-які труднощі можна здолати.
Фото зі сторінки Павла Ялинецького у Facebook
