Тривожним і трагічним видався травневий тиждень на Шумщині. Відразу три сумних звістки прийшло на нашу землю – Шумська громада провела в останню земну дорогу загиблого воїна Ярослава Швеця із Літовищ, Великодедеркальська – Івана Яцюка із Шкроботівки, а сьогодні у Тилявці та Залісцях прощалися із ще одним Героєм, який загинув у боротьбі за Україну, Андрієм Панасюком. Молоді, сповнені сил, їм би жити та будувати майбутнє разом із родинами. На жаль, війна перекреслила усе.
Андрій Панасюк народився 1991 року. Він був найменшою дитиною у сім’ї. Хлопець закінчив місцеву школу у Залісцях та вступив на навчання до тернопільського училища, де здобув спеціальність муляра-штукатура.
Одружився. Щоб утримувати сім’ю, багато працював, їздив на заробітки у Польщу та до Києва. Дуже хотів мати власний будинок, щоб жити із сім’єю окремо.
– П’ять років тому ми придбали житло у Тилявці. Тільки позаминулого року виплатили за господарство остаточну суму. Андрій дуже хотів все гарно облаштувати, зробити ремонт, – розповідає дружина Надія, теж родом із Залісців. – Був дуже хорошим чоловіком, піклувався про дітей. Спокійний, ніколи нікого не образив.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Андрій був в Україні. 24 липня минулого року його мобілізували, і чоловік став на захист рідної землі. Спочатку служив у Київській області, а згодом їх перекинули на Донеччину. Де саме був, у якому населеному пункті воював, дружині не розповідав.
Лише недавно, коли приходив у відпустку, Надія дізналася, що чоловік був на позиціях у районі Спірного.
– 2 травня Андрій повертався назад на Донеччину із відпустки. Уже тоді у нього були погані передчуття. Дітей просив: «Слухайтеся маму!», говорив, що усіх нас дуже сильно любить. А мені Андрій тоді сказав: «Певно, що ми бачимося останній раз, бо звідти, де ми є, живими не повертаються, – пригадує останню зустріч із чоловіком Надія Панасюк. – Я тоді відповіла: «Ти мусиш жити». 26 червня мало виповнитися 10 років, як ми одружилися. Коли Андрій повертався на Донеччину, дуже хотів, щоб ми усією сім’єю провели його на поїзд, який відбував о 20.30 з Тернополя. Найняв автомобіля, і ми всі разом поїхали».
Це було 2 травня, а уже через тиждень, 9 травня, Андрія Панасюка не стало. Загинув у бою з російським окупантом на Донеччині стрілець-помічник гранатометника.
Овдовіла дружина, залишилися без люблячого тата дев’ятирічна донечка Кароліна та шестирічний синочок Святославчик. Втратила сина мама, яка зараз із донькою мешкає у Тернополі. В Андрія ще залишилися брат і сестра, які зараз за кордоном.
Староста Залісців Анатолій Вінічук розповідає, що спілкувався із матір’ю на провідну неділю. Сказав їй, що прийшов у відпустку один із залісецьких мешканців, на що вона відповіла: «І мій Андрійко є!». І ось її син повернувся додому назавжди, ліг навіки у рідну землю.
Староста села Тилявка Наталія Затворнюк, де останні п’ять років мешкала родина Панасюків, відгукується про них дуже позитивно. Каже, що за цей короткий час знайомства про чоловіка та його сім’ю у селі кажуть тільки хороше.
– Добра людина, люблячий чоловік, турботливий батько, дуже дбайливий господар. Усе для сім’ї старався. Усе самі з дружиною, адже допомагати не було кому. Батько помер, мама старенька. Дуже товариський, щирий. Було в Андрієві щось таке, що притягувало. З ним було бажання спілкуватися. Коли чоловік перебував у відпустці і зайшов у місцевий магазин, хотілося його просто обійняти і поговорити. На жаль, Андрія уже з нами немає. Ворог обірвав його життя. Але у згадках усіх односельців він залишиться добрим, хоробрим, щирим, дружнім.
Таким Андрій Панасюк житиме у пам’яті усіх, хто його любив, знав, поважав. Його подвиг заради України дуже великий. А ще більша ціна, яку заплатив, наближаючи для нас із вами Переможний день, – власне життя.
У суботу тіло Героя зустрічали у Шумську, де на Площі Героїв Майдану відслужили панахиду. Сьогодні, 14 травня, відбулося прощання із загиблим у селі Тилявка. Після цього траурний кортеж вирушив до рідного села воїна – у Залісці. Тут відбулася заупокійна літургія у місцевому храмі. Поховали Героя Андрія Панасюка на місцевому цвинтарі. Чоловік якось обмовився: «Якщо зі мною щось станеться – поховайте мене біля батька».
Світла пам’ять Тобі, воїне!
За час повномасштабної війни це вже двадцять шостий Герой Шумської громади, який повернувся додому на щиті. Ще 18 лягло на вічний спочинок з Великодедеркальської громади. Велика ціна майбутньої Перемоги – пам’ятаймо про це завжди!
