Сумний сьогодні Святвечір у загайчан. День жалоби у всій Великодедеркальській громаді. В обійми рідної землі, до місця вічного спочинку на сільському цвинтарі вони провели сьогодні свого молодого односельця, Героя, який боронив рідну землю від російського окупанта і віддав за це своє життя.
22-річний Григорій Семенців був звичайним сільським хлопцем. Закінчив 9 класів Великозагайцівського НВК, потім навчався у Шумському профтехучилищі.
– То була дуже слухняна і роботяща дитина, – розповідає учителька сільського НВК і сусідка Семенцівих Лілія Криморда. – Такого ніколи не було, щоб Григорій з кимось не привітався, особливо, якщо це була старша людина. Був привітним, спокійним, мав багато друзів. Дуже вихований хлопець. Завжди був помічником для батьків. Коли у селі ремонтували монастир, Григорій теж допомагав, ніколи не відмовляв, навіть під час канікул.
У 2019 році, коли його брат Василь ще проходив строкову військову службу, Григорій підписав контракт і пішов служити. Хоч як його рідні відмовляли – не послухав. Хотів чогось досягнути у житті, мріяв стати військовим. Хоч мав з дитинства слабке здоров’я, це не стало на заваді, і хлопець прийняв для себе таке відповідальне і відважне рішення. Служив на сході.
– Дуже любив тварин, – розповідає Лілія Криморда. – Мав удома дві собаки, доглядав їх. Коли уже підписав контракт, то одна із них несла разом із Григорієм службу.
Вдома останній раз хлопець був ще у січні 2022 року – якраз тоді помер тато Григорія, і він приїжджав, щоб попрощатися із найріднішою людиною.
З першого дня повномасштабного вторгнення воював.
Григорій завжди дуже хвилювався за маму. Допомагав їй фінансово, дров на зиму купив. Постійно, коли спілкувався зі своїм другом Ігорем, просив передати мамі, що у нього усе добре, щоб не переживала, – розповідає Лілія Борисівна.
Ось і зранку, 3 січня, така розмова з другом відбулася, а до вечора Григорія не стало – у бою за Україну, її свободу і незалежність загинув солдат сапер І інженерно-саперного відділення І інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.
Обірвалося молоде життя. Осиротіли мама, брат. Попрощатися із Григорієм приїхала його дівчина Марта. Із нею познайомився, коли підписав контракт і перебував на Львівщині. Минулого року привозив Марту додому, познайомити із рідними. Не судилося молодим людям бути разом.
Із відважним воїном прощалося усе село, громада. Поховали хлопця на сільському цвинтарі з усіма військовими почестями.
Григорій загинув за Україну, за її майбутнє, за те, щоб ті, хто залишиться жити, знали ціну свободі. Розвивали власну державу і берегли її незалежність.
Григорій Семенців гідно виконав свій обов’язок. Для нас – став прикладом відваги і незламності. Рідним залишив вічний біль і спогад.
І ми маємо виконати свій – пам’ятати про подвиг Героя. Про те, якою ціною здобувають українці Перемогу. Ціною тисячів молодих життів.
Коли зустрічали тіло Григорія у рідному селі, ішов дощ, була негода. Тоді мама хлопця сказала такі слова: «Плаче мій Гріша, плачу я, плаче і небо». І плачуть мільйони українців, чиє життя зламала війна.
