Ця маленька дівчинка – дуже жвава і щира дитина. Їй би рости, радіти, мати безтурботне дитинство. Але вона, як і багато інших діток, прийшла з мамою на акцію, яка сьогодні відбувалася у Шумську. На її тендітній шийці висіла табличка із написом, який тривожив кожного: «Де мій тато?».
Історію родини розповіла її мама. Чоловік воював, мав поранення, проходив реабілітацію. На усі вмовляння дружини не повертатися назад відповідав прямо: «А хто, як не ми?». Повернувся у стрій до побратимів, і невдовзі зв’язок із чоловіком обірвався – зник безвісти.
Тепер Анастасія бореться, щоб дізнатися про чоловіка правду та повернути його додому, як й інші учасники акції, які сьогодні у Шумську уже вчетверте заявили уголос про підтримку родин безвісти зниклих та полонених воїнів.
Акцію розпочали із хвилини тиші за усіма захисниками та захисницями, які загинули у боротьбі за Україну від російського зайди. Також помолилися разом із благочинним Шумського благочиння ПЦУ о.Миколаєм Бабієм.
Організаторка акції Оксана Супрунюк розповіла, що сьогодні минає 365 днів, як обірвався зв’язок із її коханим чоловіком – 365 днів відчаю, невідомості, болю.
– Ви можете бачити тут, на площі, встановлену інсталяцію «Де Ти». Це не просто слова, це те питання, з якого ми починаємо кожен свій день з надією почути звістку від рідних нам людей, – наголосила Оксана Супрунюк.
На заході звучали слова матерів та дружин – вони виливали біль, розпач, розповідали свої історії та просили усіх шумчан не бути байдужими. Адже дуже важко дивитися, як поряд з акцією, яка відбувається, проходять люди, не зупиняються, кожен поспішає у власних справах.
– А нам так потрібна підтримка, розуміння того, що ми не самі. Не будьте байдужими, не минайте. Добре, що сьогодні ваші рідні вдома, а завтра, не дай Боже, може статися лихо, і тоді ви зрозумієте, який це біль, – зверталися в один голос учасниці акції.
Під час кожного заходу організатори встановлюють скриньку, у яку можна задонатити на ЗСУ, адже нашим воїнам на передовій потрібна підтримка – захисникам, які беруть участь у важких боях, місяцями не виходять з окопів, бо їх немає ким замінити. А хтось перебуває у полоні – зазнає катувань, голоду.
Не будьмо байдужими – нехай родини військовослужбовців завжди відчувають, що ми поряд.
