У наш час уже мало кого здивує жінка за кермом. Проте й досі у суспільстві зберігається упереджене ставлення до водійок.
Чоловіки часто жартують над жінками, які водять авто. Вважають, що вони неспроможні бути повноцінними учасниками дорожнього руху. Навіть чимало анекдотів придумали на цю тему, особливо, про блондинок, які чомусь, через колір волосся, взагалі, на їхню думку, не можуть стати хорошими водійками.
Проте жінки, незважаючи на жарти і глузування, впевнено доводять, що вони – не гірші. Чоловіки усе частіше адекватно сприймають жінку за кермом і починають розуміти, що вони аж ніяк не гірше спроможні оволодіти їздою, а деякі жінки не уявляють себе без автомобіля
З усієї кількості учнів, які записуються на водійські курси, до 80% складають жінки, – таку інформацію дізнаємося від керівника Шумського ДТСААФу Валерія Борщевського.
– Згідно з ліцензійним обсягом, за рік ми навчаємо водінню 120 осіб, – розповідає Валерій Михайлович. – З десяти чоловік – 8 жінок-курсанток. Ця тенденція зберігається уже протягом десяти років.
Вікова категорія жінок, які мають бажання сісти за кермо, складає, в основному, від 18 до 45 років. А старше цього віку бажаючих сісти за кермо мало, хоча є різні випадки.
Пригадує Валерій Борщевський жінку, яка навчалася водінню у 61 рік. Зараз вона успішно керує автомобілем. Тобто, немає обмежень у віці, якщо людина здорова, пройшла медичний огляд і, головне, має таке бажання, тоді – вперед.
– На сьогодні жінки дисциплінованіші за чоловіків. Вони мають велике бажання навчитися керувати автомобілем. Довести, що не гірше можуть управляти транспортним засобом. Каже це, ґрунтуючись на 37-річному досвіді роботи, – керівник ДТСААФу. – Якщо суцільної лінії перетинати не можна, то жінка цього й не зробить. А ось про чоловіків так сказати не можна. Вони часто керуються правилом: «А раптом пощастить».
У суспільстві професії, які обирають жінки, мало пов’язують з технікою. Хоча у наш час вони і таксують, і їздять на великогабаритних автомобілях.
І, напевно, мало хто знає, що першим водієм у світі була саме жінка. Нею стала Берта Бенц, дружина конструктора автомобілів Карла Бенца, яка, таємно сівши за кермо його чергового винаходу у 1888 році, здійснила першу в історії автоподорож на довгу відстань (105 км). Згодом вона стала діловим партнером чоловіка та винахідницею міжміських автомобільних поїздок.
А першою відомою українкою-автомобілісткою була неперевершена Соломія Крушельницька. Ледь не увесь Львів збігався подивитися, як ця смілива жінка їхала містом за кермом на автомобілі, який вона й сама собі купила. Навчилася вона водінню в Італії, де мешкала на той час зі своїм заможним чоловіком, адвокатом Чезаре Річчоні, який, до того ж, був ще й мером італійського В’яреджо.
Та й узагалі, першою людиною, яка проїхала на автомобілі навколо світу, також була жінка. Нарешті, навіть такі важливі речі в автомобілі, як двірники та глушник, придумала жінка.
А як почуваються за кермом наші місцеві водійки і що думають з приводу порушеної проблеми? Отож, спілкуємося з ними на цю тему.
Антоніна ГОЛОВКО:
– У 1987 році я отримала водійські права, а опановувала цю справу у Шумську. Тобто, в мене уже 36 років водійського стажу. Пригадую, коли навчалася, тоді мало було жінок за кермом – одиниці. Проте зараз такого не скажеш. А навчатися водінню була змушена тому, що працювала на торфобрикетному заводі, і не було чим добиратися на роботу. Автомобіль стояв на подвір’ї, тож не було вибору, як самій сісти за кермо.
Стараюся бути дисциплінованою на дорозі. Зараз автомобіль змінила на скутер, бо для мене, пенсіонерки, авто тепер не по кишені, а так дешевше.
Людмила МЕЛЬНИЧУК:
– Коли у гаражі стоїть автомобіль, то чому б не навчитися їздити ним самій. Хіба я не зможу кермувати! І у 23 роки почала навчатися водінню. До жінок-водійок ставлюся позитивно. Їздити на автомобілі для мене – одне задоволення. Добре було б, якби ще бак можна було повітрям заправляти (жартує – авт.), адже пальне сьогодні коштує недешево.
Найдальшим моїм маршрутом є Тернопіль. Не порушувала правил дорожнього руху під час керування автомобілем. Як на мене жінки, як правило, за кермом обережніші. У мене водійське посвідчення ще старого зразка, бо все не вистачає часу поміняти на нове. Але треба це обов’язково зробити.
Оля БОЙКО:
– Жінка за кермом у мене давно перестала викликати подив. Адже це нормально. У наш час жінки часто водять автобуси, тролейбуси і трамваї, а це – багатотонні машини не з самим легким керуванням. Тому не сумнівалася у тому, що треба вчитися ставати водійкою. Тим більше, що й автомобіль у дворі є. Вільно почуватися за кермом почала недавно, адже водійського стажу ще небагато. Часто доводиться їздити до Тернополя чи Рівного – возити дітей до лікарні, або кудись на відпочинок. І тоді вже нікого не потрібно просити. За кермом жінка має почуватися незалежно, адже у житті вона бере на себе багато інших обов’язків і справляється з ними.
Алла БЕЗУХ:
– Якщо людина вміє управляти автомобілем, яка різниця, хто це – чоловік чи жінка. Бо якщо хочеш чомусь навчитися, головне – бажання. І у тебе це вийде, незалежно від гендерного поділу.
Я за кермом 26 років. Об’їздила майже всю Україну, навіть їздила до Польщі. Старалася не порушувати правил дорожнього руху. Переконана, що жінки за кермом спокійніші, стриманіші, ввічливіші. Вони відповідальніше ставляться до дотримання ПДР. Я – обережна та уважна водійка. Вважаю, що неважливо, хто за кермом: жінки чи чоловіки. Важливо, аби вони разом створювали безпечні умови для всіх учасників дорожнього руху.
Марія КЕЛЕР:
– Уперше за кермо автомобіля сіла у 50 років. Думала, аби тільки поїхати на город і назад. Раніше це робила велосипедом. Чіпляла на руля сумку з їжею, на раму – граблі та інші знаряддя праці, на багажник – купу мішків. І після того ми вирішили купити автомобіль.
Якби раніше мені хтось сказав, що я проїду стільки, як зараз, я би йому в очі розсміялася. А побувала я, як водійка, у Рівному, Шепетівці, Хмельницькому, Тернополі, Івано-Франківську, Львові, Луцьку.
Пригадую, як на початках у бардачку була помада, духи і тому подібне. А про водійські атрибути не подумала. Проте, коли занесло у рів, наступного дня в автомобілі уже лежав трос.
Коли за кермом, чую, як працює двигун. Свій автомобіль я дуже люблю. І він мене «слухає».
Був випадок, коли серед ночі зателефонувала знайома – у неї болів зуб. Довелося везти її до лікарні. А ще я об’їздила багато лісів, особливо – Іловицю, Майдан, Руську Гуту. Дуже люблю збирати гриби, а ще більше – ліс.
На мою думку, навіть у старшому віці можна навчитися водити автомобіль, потрібно, перш за все, захотіти. І все вийде. І не лякатися того, що хтось розбив фару чи бампера – все ремонтується. А ми сіли і їдемо далі.
