«Ми стоїмо тут заради правди. За кожним полоненим, за кожним зниклим безвісти – зруйнована сім’я, розбите серце й життя, яке зупинилося в очікуванні!» – такі проникливі слова лунали на площі Героїв Майдану у Шумську.
Тут укотре зібралися родини військових, які захищали рідну землю, але згодом зникли безвісти або потрапили у полон.
Близькі стали їхнім голосом, їхнім криком про порятунок та повернення додому живими, голосом правди та пам’яті.
Присутні на заході, який у Шумську організовують уже не вперше, помолилися разом із священником, попросили у Бога сили нести цей нелегкий хрест, попросили, щоб Всевишній повернув додому їхніх батьків, чоловіків, синів.
Організатори акції встановили на площі стільці з фото, тим самим нагадали, що для них це – не порожні стільці, а місце, яке чекає, щоб кожен рідний повернувся додому.
Своїм болем ділилися матері та дружини.
Пані Марина, теща Ігоря Мелешка, розповіла, з яким нетерпінням її зять чекав на народження синочка. Він навіть прийшов у відпустку. Хлопчик з’явився на світ 3 грудня 2024 року, а вже 15 січня 2025-го його тато, воїн Ігор Мелешко, зник безвісти. Минуло уже 8 місяців…
Жінка прочитала проникливий вірш про те, як мати чекає сина з війни, який біль живе у серцях цих незламних жінок.
«Сидить вона, вся чорна, край вікна.
З надією синочка виглядає.
Його у неї викрала війна.
Десь зник, а де? Ніхто того не знає» – криком виривалися слова із грудей.
«Наш голос – це їхній шанс повернутися додому» – стверджувала пані Світлана, мама іншого воїна, який зараз знаходиться у полоні. Вона закликала не бути байдужими, підтримувати сім’ї у їхній боротьбі за повернення рідних людей додому.
Про свій біль, про свої поневіряння через нелегкі пошуки коханих розповідали дружини зниклих безвісти воїнів. Вони підійшли до стільців, які стояли на площі, зняли з них кітелі притулили до грудей та виконали чуттєвий танець, у якому передали увесь свій біль, свої переживання.
Під час акції організатори встановили благодійну скриньку та закликали шумчан задонатити на ЗСУ. Бо підтримка – необхідна, бо пам’ять – важлива. Бо зупинятися немає права.
