Тривожно і сумно сьогодні у Потуторові. У селі прощалися з відважним захисником, справжнім воїном, який, не вагаючись, став на захист України та віддав за волю держави своє життя. Його ім’я буде навіки закарбоване у пам’яті майбутніх поколінь, задля яких він разом із побратимами взяв до рук зброю, щоб вигнати з рідної землі непроханого зайду.
Анатолій Процишин – невдовзі його портрет з’явиться на Алеї пам’яті. А в серцях рідних, друзів, односельців, усіх, хто знав цього чоловіка, біль втрати щоразу нагадуватиме про себе.
Народився Анатолій у Биківцях у багатодітній сім’ї. Тут навчався, згодом у – Великодедеркальській школі.
Коли одружився, трохи пожили з коханою Оксаною у Биківцях. Та згодом купили собі господарство у Потуторові. Анатолій – майстер на всі руки. За що б не взявся, усе було під силу цьому працьовитому чоловікові. Тому й обійстя розбудував, робив ремонти, дбав за все.
За коротке життя встиг і хату збудувати, і садок посадити, і синів виростити, – каже про Анатолія його дружина.
Та не тільки собі старався. Напевно, немає у Потуторові хати, де б чоловік чимось не підсобляв. Гарного майстра неодноразово запрошували виконати якісь роботи.
– Він у мене був правою рукою, – каже староста Потуторівського старостинського округу Мирослава Чуйко. – Яку б справу ми не затівали, Анатолій був першим порадником, майстром, помічником. Чи у селі щось треба зробити, чи біля церкви, він ніколи не стояв осторонь, а одним із перших брався за роботу. Дуже мудрий та відповідальний був.
З дружиною Оксаною Анатолій виховав двох чудових синів. Вадим – ветлікар у Василькові, Борис – юрист в Острозькій міській раді. Тішилося подружжя онуками.
– Як тільки розпочалася повномасштабна війна, Анатолій одним з перших записався у місцеву самооборону, одним із перших отримував зброю. Коли прийшла повістка для проходження ВЛК, він не вагався, пройшов і відразу став до лав ЗСУ. Це було у травні 2024 року. Анатолій – великий патріот, справжній захисник, – каже Мирослава Чуйко.
Сержант Процишин служив командиром відділення – командиром машини другої мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону.
Останній бій Героя відбувся 12 березня 2025 року поблизу населеного пункту Надіївка Донецької області. Анатолій Процишин загинув під час відбиття штурмових дій противника.
Анатолій дуже любив свою сім’ю, родину. Навіть, коли потрапив на передову і виходив на позиції, не признавався дружині, де він, беріг, не хотів, щоб хвилювалася. Увесь тягар війни старався взяти на себе.
Впродовж довгих місяців у серцях рідних жевріла надія… Тіло Героя вдалося повернути після проведення репатріаційних заходів з обміну тіл загиблих.
На площі Героїв Майдану у Шумську усі, хто тут зібрався, вклонилися пам’яті відважного захисника. Священники відслужили панахиду та разом із присутніми помолилися за упокій душі воїна Анатолія.
Чин похорону відбувся у сільському храмі. Поховали захисника у рідному Потуторові з усіма військовими почестями. Тепер душа воїна полинула до Бога, щоб знайти спокій у Вічності…
