Сьогодні у Руській Гуті прощалися із воїном – у Вічність відійшов захисник Микола Вознюк, 1989 року народження.
Народився та виріс у Руській Гуті. Після закінчення Андрушівської школи продовжив навчання у Білокриниці. Тут хлопець здобув фах механіка. Змалку захоплювався технікою. І не просто захоплювався – мав до цієї справи неабиякий хист.
Згодом трохи працював у лісництві, а потім їздив на заробітки.
У Вічність молодими відійшли батьки Миколи. Спочатку – мама, а згодом – тато. Залишився сам у батьківській хаті. Стали підтримкою та опорою одне для одного із сестрою Іванкою. Жінка із сім’єю мешкає у Руській Гуті – неподалік від батьківської оселі.
Про Миколу у селі гарні відгуки. Він був завжди активним, у русі, ніколи не сидів на місці. Працював, мав у господарстві трактора, завжди слухав односельців – чи виорати комусь треба, чи щось інше підсобити.
На захист рідної землі Микола Вознюк став у липні 2024 року. Служив у складі механізованої бригади. Про Миколу у побратимів найкращі відгуки. Його тямковитість до техніки була помітною, і воїн у цій справі став незамінним. Напевне, тому Микола так довго не приходив у відпустку. Разом з побратимами перебув у Краматорську, будували фортифікаційні споруди на донецькому напрямку. Був відповідальним і сумлінно ніс свою службу.
Перед Великоднем Миколу вперше відпустили додому у відпустку. Зустрівся із сестрою, племінниками, яких любив, з родиною та друзями. Коли чоловіка запитували, як там, на війні, він нічого не розповідав, усе повторював: «Нащо воно вам!».
Хвилювався, як там його побратими, уже збирався повертатися у рідну бригаду. Та життя військовослужбовця обірвалося – 25 квітня серце воїна, яке пережило випробування війною, зупинилося.
На площі Героїв Майдану у Шумську зібралися мешканці громади, щоб віддати шану воїну, священники ПЦУ відправили заупокійну панахиду. А сьогодні Миколу Вознюка провели з рідного дому до місця вічного спочинку. Поховали воїна на цвинтарі в селі Андрушівка. Там, де знайшли вічний спокій його батьки, там, де вітер розвіває прапори біля могил ще двох воїнів, які віддали життя за Україну, – Андрія Прокопчука та Петра Головайчука.
Пам’ятаємо, сумуємо, дякуємо за захист!
