Маємо пишатися таким земляком
Меморіальну дошку видатному просвітянину, патріоту, активному громадському діячу, учаснику визвольних змагань Семену Жуку відкрили сьогодні у Боложівці на будівлі місцевої гімназії. Таку урочисту місію доручили внукам видатного односельця – Миколі Степ’юку та Марії Кощук.
Ініціатором такого заходу виступило громадське об’єднання «Меморіал Південна Волинь», зокрема, його активна учасниця, пластунка, учителька Шумського ліцею Оленка Ходюк.
Власне, вона й розповіла про долю нашого видатного земляка, яка була дуже нелегкою і тісно переплетена з боротьбою за українську державність.
– Часто люди запитають: чи на часі зараз такі заходи? Мій друг Ігор Золотун на це справедливо зауважив – час уже давно минув. Ми мали робити це набагато раніше. І справді, якби понад тридцять років тому, коли Україна здобула Незалежність, ми усі прагнули мати свою справді вільну державу, утвердитися, як нація, то можливо сьогодні росія не намагалася б знищити Україну, її народ, – зауважила у своєму виступі Олена Ходюк.
Тарас Курило, який завітав на захід із Рудки, що на Львівщині (очолює тамтешній відділ культури, туризму, молоді та спорту) доповнив розповідь шумчанки цікавими фактами із життя Семена Жука у їхній громаді, зокрема, у с.Чайковичі.
– Це була дуже освічена, вихована людина, інтелектуальна, патріотична. Семен Жук гуртував людей навколо ідеї української державності, багато працював з молоддю. Він завжди ходив у вишиванці. Співав у хорі, був великим просвітянином, – розповів Тарас Курило. – Одного дня Семена Жука, разом з іншими колегами, викликали у райвно. – Усі розуміли, що доброго у цьому нічого немає. Згодом тіло Семена Жука знайшли серед великої кількості інших закатованих патріотів. Біля його могили на цвинтарі цвіте бузок. Семен Антонович дуже любив його, біля школи була навіть бузкова алея.
Олена Ходюк розповіла про те, що коли на Кременеччині, де Семен Жук вів активну діяльність, дізналися про його смерть, насипали символічну могилу, щоб можна було сюди прийти та віддати шану великому українцю.
Вчителька Боложівської гімназії Галина Ткачук, як тільки прийшла працювати у заклад, разом з учнями зайнялася пошуковою діяльністю. У школі є багато напрацювань з історії та географії рідного краю, зокрема, дослідження життєвого шляху видатного земляка. Галина Ткачук за власний кошт видала кілька примірників, куди увійшли зібрані матеріали.
– Тільки тоді, коли такі особистості, як Семен Жук, будуть виведені на державний рівень, коли матеріали про них будуть у навчальних підручниках, тоді й матимемо свою державу, зможемо утвердитися, як сильна нація. Бо без знання справжньої, правдивої історії це неможливо, – зазначила Галина Ткачук.
– Коли я був десятирічним хлопчиком, пас худобу – свою та тітки Нілки, – пригадує онук Семена Жука Микола Степ’юк. – Якось прийшов до неї, а тітка відчинила скриню і витягла звідти портрет дідуся, показала і сховала назад. Його навіть тримати на видноті у той час боялися. Коли я уже підріс і був якось сватом на весіллі, на гостину приїхала дружина діда Семена. Мене підвели до неї – жінка плакала та обіймала мене. Це все, що я пам’ятаю.
Доля дружини Семена Жука теж складна. Її вивезли на Сибір і не дозволяли повертатися додому. А коли, зрештою, приїхала, не могла ніде знайти роботу. Згодом Анісія влаштувалася педагогом-вихователем у дитячий кістковий тубсанаторій у м.Кременець. Була учасницею виховного вишколу УПА (псевдо – “Отава”).
Онучка Семена Жука, 81-річна Марія Кощук, подякувала усім за працю, вкладену у відкриття меморіальної дошки, за пам’ять про свого дідуся.
– На стінах закладу дві меморіальні дошки. Одна – видатному земляку, який виборював незалежність України, Семену Жуку, інша – молодому воїну Івану Аніну, який з першого дня повномасштабного вторгнення захищав Україну, нашу столицю від російського окупанта і віддав за це життя, – такі історичні паралелі, довжиною у ціле століття, провів керівник Шумської громади Вадим Боярський. – Що дає сьогодні сили ЗСУ протистояти ворогу, а українському народові утвердитися як нація? Саме такі люди, патріоти, які пронесли через віки український прапор – рідну мову, віру в Бога, українські традиції. Приклад таких особистостей, як Семен Жук, і надихає українців гідно протистояти ворогу та виборювати Перемогу.
Вадим Боярський вручив подяку Олені Ходюк за велику працю задля відродження української пам’яті та виховання підростаючого покоління у патріотичному дусі.
А насамкінець відбулося спецпогашення поштової марки на честь нашого видатного краянина Семена Жука. Начальник Шумського відділення зв’язку АТ «Укрпошта» Ліна Гаргай зазначила, що ці конверти, які розійдуться по всій Україні, розповідатимуть про видатних людей, на прикладі яких зростатиме не одне покоління.
Учні Боложівської гімназії підготували та виконали патріотичні пісні.
Освячення меморіальної дошки здійснив священник Боложівського храму, який зазначив, що постать Семена Жука видатна для села. А його батько довгий час служив у храмі, який збудував Іоаким Левицький.
У кожному селі нашого краю є постаті, життя яких стало прикладом великої жертовної роботи задля України – справжньої, вільної, незалежної. І ми маємо популяризувати та вшановувати їхні імена. Задля майбутнього.
Великий просвітянин і патріот Семен Жук
За матеріалами наукової роботи докторки історичних наук, професорки Руслани Давидюк (м.Рівне)
підготували члени ГО «Меморіал Південна Волинь»
Жук Семен Антонович (псевдо С.Антонович) народився 16 травня 1893р. у с.Боложівка Острозького повіту Волинської губернії. Навчався у сільській парафіяльній школі, двокласній школі у м.Шумськ, у Волинській Свято-Федорівській церковно-вчительській школі с.Дермань (1908-1911р.р.).
Учителював у Старокостянтинівському, згодом – у Рівненському повіті (1912-1914рр.). Був директором школи у с.Борисів Плужнянської волості Острозького повіту у1914-1915рр.
Після цього став студентом Київського комерційного інституту (1915-1918рр.). Пізніше його мобілізували до царської армії. Закінчив військову школу.
Брав активну участь у визвольних змаганнях в армії УНР. Став державним інспектором 5-ї кінної дивізії, згодом – 1-го кінного полку ім.Максима Залізняка (1919 p.), що діяв на Поділлі.
Коли більшовики окупували цю територію, Семен Жук залишився. Він хворів на тиф, пневмонію.
У травні 1920р. повернувся на Волинь. Учителював в Острозькій вищій початковій школі. Отримав призначення псаломника у с.Боложівка (1926р.), але відмовився від церковної служби.
Семен Жук – активний діяч Кременецької «Просвіти», один із ініціаторів видання «Малого Кобзаря» (1922р.), проведення Шевченківських днів у Кременці. Довгий час був заступником Голови Ради товариства «Просвіта». Об’їздив багато сіл на Волині і допомагав створювати у них хати-читальні, проводити культурно-освітні заходи.
10 квітня 1925р. в с.Боложівка Кременецького повіту пожежею було знищено 120 господарств. Семен Жук очолив спеціальний комітет для допомоги постраждалим від пожежі жителям с.Боложівка. Ним було налагоджено збір пожертвувань серед населення. Потерпілі безпосередньо зверталися до С.Жука з проханнями, і він робив усе можливе, щоб вирішити їхні проблеми.
Семен Антонович шукав різні варіанти допомоги. Показовою в цьому сенсі є діяльність просвітянина Семена Жука як інструктора. Невипадково він 4 червня 1925р. отримав нагороду за сумлінне виконання обов’язків інструктора товариства. Така праця була нелегкою.
Певний час очолював крайовий комітет УПСР на Волині. У 1925р. від імені цієї партії виступив з декларацією про її злиття з Українською радикальною партією (УРП) та утворення УСРП (1926р.). Був заступником голови УСРП, керівником Кременецького повітового осередку УСРП. Співпрацював з РСУК, зокрема, викладав на господарсько-освітніх курсах, організованих Кременецькою «Просвітою» у квітні 1927р., виступав з лекцією «Нове письменство».
Очолював Український банк у місті Почаїв.
Обраний послом до польського сейму ІІ каденції (1928-1930р.р.) за списком №22 від УСРП у виборчому окрузі №58 (Кременецький, Лубенський, Здолбунівський повіти).
Член Української соціал-радикальної парламентарної репрезентації. Неодноразово затриманий польською владою за перебування без дозволу у прикордонній смузі у 1927р. місяць утримувався у тюрмі, був арештований за проведення передвиборчого віча у 1928р.
Цей активний українець брав участь у парламентських виборах 1930р. Його оштрафували за проведення під час передвиборчої діяльності нелегального зібрання. 19 жовтня 1930р. арештований у Кременці. 16-17 січня 1931р. засуджений на два роки ув’язнення за антиурядову промову на передвиборчому вічі 8 квітня 1930 р у містечку Вишгородок. Семен Жук звернувся із проханням про пом’якшення покарання і пообіцяв відмовитися від політичної роботи.
Після ув’язнення українці, члени кооперативного руху, запропонували Семену Жуку стати директором кооперативного банку у м.Почаїв (з 1934р.). Перебуваючи на цій посаді, не полишав поза своєю увагою діяльності сільських читалень. На кошти кооперативного банку Семен Жук замовляв книги для них, прагнув цим піднести освітній рівень українського селянства, бо лише освічені люди зможуть вирішувати господарські питання краю і добиватися у цьому певних результатів та боротися за незалежну державу.
Разом із своїми однодумцями Семен Антонович розробив програму пожвавлення господарського життя краю, саме через розвиток кооперативного руху.
З початком Другої світової війни він переїхав до Галичини.
Учителював, згодом став директором школи у с.Чайковичі Рудківського району Дрогобицької області. 23 червня 1941р. органи НКВД викликали Семена Жука у сільраду с.Чайковичі, ув’язнили у містечку Рудка. 26 червня 1941р. розстріляли справжнього українця, який усе своє життя боровся за краще життя для свого народу.
У 1942р. у с.Підлісці на Кременеччині, поблизу церкви, насипали символічну могилу на спомин про Семена Жука.
