І знову гірка мить для Великодедеркальської громади, і знову Шумщина оплакує свого Героя, і знову дорога встелена квітами пам’яті.
Бездиханне тіло Миколи Чаплюка, якому 1 січня виповнився 51 рік, у рідне село привезли увечері, напередодні поховання. Живим коридором, стоячи на колінах, із квітами та запаленими лампадками, зустрічали траурний кортеж Великодедеркальська та Кременецька громади – від Кременця, Плоского, Рибчі, Катеринівки, Темногаєць, Матвійовець та рідних Загаєць. Ніхто не міг стримати сліз. Біль та відчай огортали серця через відібране безжальним ворогом ще одне життя.
Народився Микола Чаплюк 1 січня 1971 року у Загайцях. Був музикантом, працював у Загаєцькій, Темногаєцькій, Катеринівській школах та у Дедеркальській мистецькій школі. Його дружина Іванна за фахом – теж учитель музики. Останнім часом Микола звільнився і їздив на заробітки.
Життєві плани чоловіка, як і усіх українців, змінило повномасштабне вторгнення росії в Україну. Його мобілізували 15 квітня – стрільцем взводу охорони роти охорони. 11 травня відбув до нового місця служби у розпорядження командира 24 бригади. Внаслідок травм, несумісних із життям, у районі населеного пункту Сухий Ставок Херсонської області, під час артилерійського обстрілу противником 7 вересня, загинув Герой, захисник України Микола Чаплюк.
– Знаєте, є безкорисливі люди, – каже Великодедеркальський сільський голова Юрій Панасюк. – Це про нього. Якщо комусь потрібно було допомогти, він не питав, що за це буде. А допомагав, не просячи нічого взамін. Хіба що: «Дякую». Він ніколи ні на кого не підвищив голосу – був спокійним, врівноваженим. Не лицемірив, був компанійським. У всіх залишилися тільки теплі спогади про Миколу.
Чоловік, разом із дружиною Іванною, купили у Кременці земельну ділянку, де звели добротний будинок. Мали намір найближчим часом перебратися у власне помешкання. Подружжя дуже ладило між собою. Їм би удвох – і більше нікого не треба. Один одного підтримували, це – ідеальна сім’я. Микола був хорошим майстром, щирою людиною із добрим серцем та золотими руками.
– Багато праці вклав Микола у цей будинок, адже сам його будував, сам ремонтував, бо великих коштів сім’я не мала, – розповідає Великодедеркальський сільський голова Юрій Панасюк. – Коли Микола воював, дружина хотіла для свого чоловіка зробити сюрприз – доробити ванну кімнату. Не судилося. Плани змінила війна…
Зустрічали Героя Миколу Чаплюка при в’їзді до Кременця, де відправили панахиду. Потім повезли тіло до його будинку, у якому не довелося пожити. Далі дорога пролягла до рідних Загаєць – до батьківської хати, де проживав разом із сім’єю.
Немає таких слів, які б могли заспокоїти родину. Плачуть небеса, адже вдовою залишилася дружина Іванна Іванівна. Не побачить свого тата донечка Христина, яка цьогоріч вступила у педагогічний університет у м.Тернопіль. Не дасть більше поради своєму синові тато Микола Данилович. Не зустріне брата сестра Неля.
Сьогодні на подвір’ї Чаплюків зібралися сотні людей: рідні, близькі, друзі, односельці, влада, військовослужбовці, щоб провести Миколу в останню земну дорогу з усіма військовим почестями.
Під тужливу мелодію оркестру колона рушила до храму, де відбулося заупокійне богослужіння за українським воїном та прощання із загиблим.
На цвинтарі рідним полеглого передали синьо-жовтий стяг, який супроводжував Героя до місця вічного спочинку. Тричі пролунав прощальний салют…
Страшна війна без жалю забрала життя молодого, у розквіті сил, чоловіка, тата, сина, брата, односельця – захисника, мужнього бійця, який боронив українську землю від російського окупанта – Миколу Чаплюка. Шумська земля пам’ятатиме ім’я Героя, який поклав своє життя за Україну.
