Знову сумна втрата у Великодедеркальській громаді. Унаслідок мінно-вибухової травми, несумісної із життям, 29 жовтня 2022 року загинув Герой України, мізюринчанин Володимир Матевощук.
Солдат-гранатометник до останнього подиху захищав нашу неньку-Україну в районі населеного пункту Павлівка Донецької області, де поклав своє життя. Народився Володимир Матевощук у Радошівці. Згодом їхня сім’я переїхала до Мізюринець. Після школи працював на різних роботах, їздив на заробітки.
– Важко, біль у серці, слів не вистачає, дуже шкода Володю, – каже староста села Світлана Семенишин, і водночас тітка загиблого. – Як людина, Володимир був надзвичайно добрим, доброзичливим. Завжди всіх слухав, всім допомагав, нікому ніколи не відмовляв. Коли отримав повістку – не ховався, а відразу пішов боронити нашу Україну від російського агресора. Все казав: «Я йду, бо маю сина і маю кого захищати», – пригадує його слова Світлана Порфирівна. – Був дуже відповідальним. Якщо хтось попросив його про щось, без заперечень має виконати.
Призвали Володимира Матевощука 28 серпня. Його тоді повернули з Києва, потім – з Житомира, адже мав пошкодження ноги. 11 вересня знову призвали у Київ, у резервний батальйон, де пробув 10 днів. А з Києва – у 68-му окрему єгерську бригаду.
З дружиною Володимир спілкувався востаннє у четвер, 29 жовтня. Написав, що їде на важливе завдання, а коли повернеться, відразу ж зателефонує. І додав, що його не буде від 3 до 5 днів. Це було останнє повідомлення.
– Я дзвінка від Володі так чекала! – розповідає дружина Лідія. – Він у мене дуже добрим був. Завжди зранку казав мені: «Доброї кави, сонечко». Так він мене лагідно називав. Прожили ми у шлюбі двадцять років.
2 листопада Лідії повідомили, що коханого чоловіка вже немає.
– Дуже хотів одружити сина Володимира і дочекатися онучки, – розповідає Лідія крізь густу пелену сліз, які не дають промовити й слова.
– Шкода Ганни Ананіївни, мами Володимира, – каже односельчанка Анжела Шандрук. – Вона у нашому селі – медичка. Завжди допомагала кожній сім’ї, надавала медичну допомогу – ми їй співчуваємо. Нічого не робимо – тільки оплакуємо загибель Володі усім селом. Він був господарем, мали техніку – трактора, автомобіля. Завжди всіх слухав. Не раз зверталася до нього: «Володю, зріж мені те», «Володю, покоси мені». Коли кабана кололи – теж Володю кликали.
Про загиблого Володимира Матевощука всі, хто його знав, відгукуються тільки найкращими словами.
У Мізюринцях гідно зустріли свого Героя і провели в останню земну дорогу.
Аби над нашою Батьківщиною засяяло сонце Перемоги, Володимир віддав найдорожче – своє життя та долучився до Небесного війська.
Сколихнули небо залпи від пострілів, попрощалися із захисником, Героєм України рідні, друзі, однокласники, односельці, влада та небайдужі люди.
Страшна війна забрала назавжди люблячого, турботливого сина, чоловіка, тата, брата. Ще одним ангелом на небі стало більше. Зірка Володимира Матевощука згасла занадто рано. Йому було всього 42 роки. Хоробрий воїн захищав Україну і кожного з нас.
